Розділ 14. Невже вечір остаточно зіпсовано?

В суботу я зазвичай могла поспати довше, та не сьогодні. Сьогодні Алекс запросив мене в ресторан, тому підготуватись варто було завчасно. Не знаю чому хлопець вирішив мене запросити, але надіюсь що він не збирається переходити межу дружби. Алекс звичайно чудовий хлопець, турботливий і всяке таке, та я ніколи не розглядала його на роль свого партнера. Я до нього ставилась швидше як до брата, тому не хотілось би руйнувати нашу дружбу.
Ми домовились, що Алекс зайде за мною десь о 4 годині. Я одягнула на надто відкрите, та досить елегантне плаття, та накинула наверх чорне пальто. Все таки осінь, вже не так тепло як раніше. Хлопець постукав у двері рівно о 4, дуже пунктуально.
- Привіт. - сказав Алекс коли побачив мене. - Маєш прекрасний вигляд.
- Привіт. Ти виглядаєш ні чим не гірше.
Не могла не звернути увагу на його синій костюм.
- Це тобі. - хлопець витягнув букет білих троянд із-за спини.
- Ого. - здивувалась я. - Вони прекрасні! Як ти догадався, що я люблю білі троянди?
- Чомусь мені здалось, що вони тобі найбільше підходять. - усміхнувся хлопець.
- Дякую. - усміхнулась у відповідь і поцілувала Алекса у щоку. - Я тільки поставлю їх у воду і вернусь.
Алекс вибрав просто шикарний ресторан, що заставило задуматись. Я майже нічого не знаю про хлопця, з якої він сім'ї. З того, що я бачу зараз, можу зробити висновок, що хлопець досить забезпечений.
- Ти вже вирішила, що будеш замовляти? - поцікавився хлопець.
- Вибач, що цікавлюсь. - ціни в ресторані були просто космічні. - Ти справді можеш собі це позволити?
- В мене досить багаті батьки. Тому не переживай.
- Мені здається, що я майже нічого про тебе не знаю.
- Ми це можемо виправити. Запитуй все, що хочеш.
- Чому ти покликав мене в ресторан? - вирішила зразу прояснити цю тему.                                                                        
- Я... - хотів щось сказати хлопець, та раптом перед ним з'явився конверт. - Пробач, повинен прочитати. 
Хлопець відкрив конверт, та з кожним прочитаним                         рядком він все більше хмурився.                                                
- Твою ж... - не втримався хлопець. - Пробач мені. Я знаю, що вчиняю як останній козел, та мені потрібно терміново додому. Ти можеш замовити все, що захочеш, я пізніше все оплачу. Не ображайся на мене.
- Нічого страшного. - видно шось справді серйозне сталось. - Сім'я - це важливо.                                                                         
- Пробач. - ще раз вибачився хлопець і зник в порталі.
Я навіть не знала, що він вміє будувати портали. Я надто багато чого не знаю про цього хлопця. Вечір вийшов не таким як я понувала, тому я вирішила прогулятись містом.  Не дарма я збиралась, хоч провітрю голову. Пройшовшись алеєю, я вже збиралась вертатись в академію, як раптом на когось наштовхнулась.                                                                          
- Вибате.. - почала я, та заткнулась коли побачила професора Койла.