Магічна академія Вастус

Розділ 17. Про те як важко ігнорувати серце.

Наступний день обіцяв бути для мене нестерпним. Сьогодні була пара в професора Койла, а мені потрібно було притворятись, що все добре. Та я справилась і витримала пару в Рейнарда, навіть не глянула на нього ні разу. Швидше треба покинути аудиторію і краще уникати його взагалі. 
- Адептка Річардс, - перебив мої думки голос професора. - залиштесь будь ласка.
- Це настільки важливо? - холодно запитала я.
- Достатньо важливо. - відповів Рейнард, підозріло на мене поглядаючи.
Як тільки зачинились двері за останнім адептом, професор потягнув мене до себе і поцілував. Я б хотіла сказати, що мені було противно і що я відштовхнула його. Та ні першого ні другого не було. Розум кричав одне, а серце хотіло інше. Нарешті коли поцілунок закінчився, професор запитав:
- Прийдеш вечером до мене?
Він справді на це піде? Переспить з адепткою, бо ректор йому сказав це зробити? А я сильно захотіла це перевірити, як далеко він був готовий зайти.
- Звичайно, вечером буду в тебе.
До цього треба було підготуватись, я прийшла в кімнату та прийнялася готуватись до вечірньої зустрічі.
В першу чергу, наготувала собі просто ідеальну нижню білизну, далі спідницю та блузку, непоганим доповненням будуть каблуки, в мене якраз є невисокі. Пішла прийняла душ, напахнилась парфумами, вдягнулась і сіла робити макіяж. Вирішила, що буде щось досить сексуальне, та не надто вульгарне. Підвела брови, пройшлась тушшю по віях, ще вирішила намалювати маленькі стрілки та нанести на губи блиск. Волосся залишила розпущеним. Ще раз покрутилась біля дзеркала та вирушила назустріч розбитому серцю.
Вже будучи під кімнатою професора, почала хвилюватись. Я знала, що не збираюсь з ним спати, та серце все одно робило кульбіт, як тільки про це думала.
Постукала в двері, Рейнард відчинив їх відразу ж, ніби стояв і чекав, коли я постукаю. Вдягнений він був по-домашньому, сіра футболка і чорні спортивні штани. Так і не привикла його бачити таким звичайним. 
- Привіт. - посміхнувся Рейнард. 
- Привіт. - відповіла пересохшим голосом.
- Заходь. - сказав професор та пропустив всередину. - Виглядаєш просто прекрасно.
- Дякую. - мені було незручно, я не знала як себе поводити. 
Йшовши сюди, я була впевнена, що все йому вискажу і пошлю, а зараз стою і не знаю що казати.
- Будеш вина? - поцікавився Рей. 
- Наливай. - випити для впевненості не помішає.
Рейнард налив нам по келиху вина та протягнув один мені. Я навіть не помітила як швидко випила весь келих. Капля вина залишилась на моїй губі, я вже було її облизала, як рука Рея торкнулась до моєї губи. Він витер каплю і перевів погляд на мої очі. В його ж очах я побачила бажання, на секунду мені стало жарко, а згодом він притиснув мене до себе і наші губи зустрілись. Так він ще ніколи мене не цілував, здавалось ніби він постійно стримував себе. Він ніби випивав мене до дна, як інакше пояснити те, що я не могла йому противитись. Повинна б відштовхнути, а притягую ближче. Повинна б дати доброго ляпаса, а запихаю руки під його футболку.
Отямилась вже, сидячи на Рейнарду зверху, футболки на ньому вже не було, моя блузка була десь на підлозі. Навіть не можу пригадати, як ми дойшли до ліжка. Все, що пам'ятаю - це його руки і губи. Я не хотіла це зупиняти, але треба було. Коли я вже набралась сміливості його відштовхнути, він раптово зупинився сам. Тяжко дихаючи, притулив свою голову до моєї та сказав. 
- Я не можу... - прозвучало хрипло. - Точніше можу, але не хочу ось так. Це неправильно, все має бути по-іншому.
- Що це значить? - затамувавши подих, поцікавилась.
- Що в нас нічого сьогодні не буде. - твердо відповів. - Пробач, але так буде правильно.
Я злізла з його колін, підняла сорочку, накинула на плечі і защіпаючи сказала.
- Так навіть краще. - набралась впевненості. - Мені не треба притворятись ніби я цього хочу.
- Що? - не зрозумів професор.
- Те, що я загралась. - вирішила брехати до останнього. - Це був цікавий досвід, роман з професором. Та більше мені нецікаво.
- Що це значить? Якщо це твоя реакція на те, що я сказав... - холодно запитав Рей.
- Те що я тебе не люблю. - як можна впевненіше відповіла. - Та й не любила ніколи. Трохи розважились і достатньо. Не хочу зробити те, про що потім пошкодую.
- Ти впевнена в своїх словах? - його голос перетворився на кригу, та відступати я не збиралась. 
- Абсолютно.
- Як скажеш.
Я вийшла з його кімнати, зачинила за собою двері та вже в коридорі дала волю сльозам. Вони душили мене, та я зробила все правильно. По дорозі в кімнату зустріла Лізі, дівчина була схвильована моїм виглядом.
- Амелі? - підійшла шо мене Лізі. - Що сталось? Я можу тобі допомогти?
- Не можеш, пробач. 
Я зайшла в кімнату та закрила за собою двері.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше