Розділ 18. Іменем закону вас заарештовано.

Наступного ранку, трохи зібравшись з думками я вирішила все таки не пропускати навчання. Я вже практично зібрана я стояла біля дзеркала, та намагалась не плакати. Все сталось так, як мало статись. Не потрібно себе шкодувати.
В двері постукали і я знала, що це Алекс.
- Прив... - за дверима був не хлопець.
- Адептка Річардс. - в кімнату зайшов ректор, два королівські слідчі та професор Койл. - В нас є всі підстави звинувачувати вас в нападі на адептів цієї академії. Тому просимо вас пройти за нами.
- Я... - в мене просто пропали слова. - З чого ви взяли, що я в цьому винна?
- Адептка Елізабет Свон, живе в сусідній кімнаті від вашої. - почав пояснювати мені слідчий. - Сьогодні вночі знайшли її тіло. Свідок стверджує, що бачив як ви вчора щось не поділили. І ви плакали.
- Це неправда. Я не сварилась з Лізі. - заперечувала я. - Які в нас з нею можуть бути причини для сварок?
- Справді? А можливо той факт, що Елізабет наречена адепта Вудса? - все більше злився слідчий. - Ви ж вроді з адептом Вудсом зустрічались.
- Я не нападала на адептку Свон.
- Ми з цим розберемось.
Слідчий зробив крок в мою сторну, та не встиг він зловити мене за руку, як я опинилась в іншому приміщені.
- Якого... 
   Я стояла посеред спальні Рейнарда, поруч нікого не було. В мене з'явився шанс втекти. Я підбігла до виходу та двері були зачинені. Значить не випадково я тут опинилась. Але для чого Рейнарду мене викрадати? Він свою місію виконав, мене звинуватили у нападах. Навіть не представляю скільки часу я провела в спальні професор Койла. Годину? Дві?
Раптово з'явилась димка порталу, з якого вийшов професор. Він став навпроти мене та просто дивився мені в очі. 
- Думаю нам варто поговорити. - сказав Рей.
- А є сенс говорити? - огризнулась я. - Ви практично доказали мою вину. Слухати мене ніхто не захотів. Тому можете мене просто віддати слідчим і більше не притворятись ніби ви в мене закохані.
- Що ти верзеш? - розізлився професор.
- Я знаю, що САМЕ ректор попросив вас робити! - крикнула йому в лице. - Можете більше не притворятись.
- То ти через це тоді наговорила всього? - здивувався Рей. - Чорт. Зараз не час, але ми пізніше це обговоримо. А зараз ти мені все розкажеш.
- Що саме? - не розуміла я.
- Абсолютно все. - підкреслив професор. - Все що було при вашій зустрічі з адепткою Свон, і взагалі все що ти думаєш про ці напади. Розкажеш навіть те, що вважаєш неважливим.
- Я не знаю, що саме розказувати. - не знала з чого почати. - Я не сварилась з Лізі.
- Тоді чому ти плакала?
- Я... - не хотіла признаватись. - Я йшла тоді від тебе, Лізі спитала чи мені допомогти. Я відповіла, що вона нічим не допоможе і пішла в свою кімнату.
- Тобто ти плакала через мене? - здивувався професор.
- Це неважливо. - не хотіла признаватись я.
- Не вважаєш, що це дивна реакція для людини, яка сказала, що не любить мене? - поцікавився. - Не хочеш говорити? Ми все одно пізніше до цієї теми вернемось. Що було дальше?
- Нічого! - відповіла голосніше. - Я весь час була в своїй кімнаті, потім лягла спати.
- Що ще ти не розказала мені важливого? - не заспокоювався Рейнард.
Не була впевнена чи варто признаватись про сни. Та іншої можливості в мене не буде.
- Я вважаю, що напади пов'язані зі мною. - випалила і чекала його реакції.
- Чому ти так думаєш? - тихо запитав Рей.
- Сни. - ще тихіше відповіла я. - Мені снились напади. Ніби це я нападала. Я вже сама починаю сумніватись, що я невинна.
- Подивись на мене. - впевнено сказав професор і я підняла очі. - Ти не винна. Чуєш? Ти ні на кого з них не нападала.
- Чому ти такий впевнений? - ще недавно він сам мене звинувачував.
- Якби в тебе виросла сила, а вона б виросла від поглинання магії, я б це помітив.
- То чому мені це сниться?
- Не знаю. В мене є одна теорія, але вона надто фантастична.
- Яка саме? - поцікавилась я.
- Знаєш, коли людина помирає, її душа перероджується. - почав пояснювати Рейнард. - Але є такі душі, які не прагнуть переродження. Вони настільки тримаються за цей світ, що не можуть його покинути, тому знаходяться між світами.
- Так як і душа Амелії. - догадалась я.
- Можливо, що Амелія не просто так провела цей ритуал.  - задумався професор. - Є теорія, що неприкаяну душу можна прив'язати і вона буде тобі давати безмежну силу. Та дух не має магії і сили йому нема звідки взяти.
- Тільки викачувати її з живих. - пазл складався. - Ти думаєш...
- Я не знаю. Таке важко провернути. Але якщо хтось таке зробив, тоді це пояснить чому тобі сняться сни.
- І чому ж? - не розуміла я.
- Дух не міг пройти в цей світ без провідника. Швидше за все, під час ритуалу він пройшов крізь тіло Амелії. Тому у вас з ним зв'язок. - пояснював Рейнард. - Ти нічого не знаєш про те, хто підкинув Амелії ідею провести ритуал?
- Я читала її щоденник, але вона нічого про це не писала. - згадала все що було написано в щоденнику. - Лише, що виміняла книгу на паро золотих десь в місті.
- Не думаю, що вона сама додумалась про таке. Тут хтось досвідчений підказав. Треба дізнатись з ким Амелія спілкувалась перед ритуалом.
- І як ми це зробимо? - не розуміла я. - Мене розшукують.
- А якщо я почну розпитувати, почнуть підозрювати що я тебе прикриваю і тоді нам вже не добратись до правди.
- Алекс... - сказала я.
- Що? - не зрозумів професор. - Зараз не час згадувати свого залицяльника.
- Він не... - вирішила не зациклюватися на цьому. - Алекс казав, що розпитував про мене. Точніше про Амелію. Він думав, що мене виженуть з академії за ритуал і хотів допомогти. Можливо він щось знає.
- Професор Койл! - почувся голос за дверима. - Негайно відчиняйте, або ми виб'ємо двері!
- Чорт! Часу в нас мало. - сказав Рей. - Треба тебе якось сховати. 
Професор на секунду задумався, потім  посміхнувся і глянув на мене.
- Тобі це не сподобається, але вибору в нас нема.
Рейнард швидко промовив якесь закляття і махнув в мене рукою. Не знаю, що то було та більше я такого не хочу. Мене ніби засмоктало кудись і ніби всі кості почали давити. Я опинилась в якійсь прозорій кімнаті. Спочатку нічого не було зрозуміло, та потім я побачила обличчя професора. Воно було просто велетенське, і тут до мене дойшло. Я була в кулоні. Він помістив мене в кулон на своїй шиї. Як взагалі до такого можна було додуматись. Раптом почувся тріск дверей.
- Ви мені винні нові двері. - сказав Рей до двох слідчих, що стояли в його спальні.
- Якого чорта ви не відкривали двері?!
- Я був голий. - серйозним тоном відповів професор.
Слідчий оглянув його з ніг до голови та сказав.
- Не виглядає, що ви приймали душ.
- А роздягаються тільки щоб прийняти душ? - із ще більш серйозним тоном спитав Рей. - Можливо я тут задовольняв себе, а ви мені помішали.
Слідчий такого не очікував, він просто хапав ротом повітря, як риба, яку викинуло на берег. Та через декілька хвилин він взяв себе в руки.
- Я надіюсь ви не прикриваєте адептку Річардс? - вирішив пригрозити слідчий. - Зважаючи на ваші з нею стосунки.
- Мої стосунки з адептами вас не стосуються. - холодно відповів Койл. - Якщо у вас більше нема до мене питань, я можу йти? Думаю кімнату ви обшукаєте і без мене.
- Можете йти. - слідчий і справді не мав, що пред'явити професору.
Рей вийшов в коридор та порталом перенісся в кімнату Алекса. Хлопець якраз читав книгу та коли побачив професора підскочив.
- Професор Койл? - здивувався Алекс. - Що ви тут робите?
- Прийшов поговорити. - сказав Рей і сів на ліжко хлопця. - Мені потрібно знати все, що ти дізнався про Амелію.
- Для чого вам це? - насторожився хлопець.
- Треба. Розказуй давай.
- Пробачте, але я нічого не знаю. - збрехав Алекс.
- Як же з вами складно. - з цими словами професор знову промовив закляття і я опинилась перед ними.
- Привіт. - все що змогла сказати.
- Амелія?! - ще більше здивувався хлопець.
- Слухай. - вирішила пояснити йому ситуація. - Якщо коротко, мене звинувачують в нападах на адептів. Я не справжня Амелія. Мене звати Валя. Знаю, що ти не повіриш.
- Я вірю.
- Що?! - одночасно спитали ми з Рейнардом.
- Я ж розпитував про тебе і все, що мені говорили зовсім не співпадало зі справжньою тобою. - пояснив хлопець. - Спочатку я подумав, може ніхто тебе близько не знав. Але потім ти почала говорити дивними фразами, згадувати тварин, яких не існує. Я здогадувався, але вирішив, що якщо ти захочеш розказати, то розкажеш сама.
- Алекс... 
- Так чим я можу допомогти? - поцікавився хлопець.
- Нам потрібно знати все про Амелію, - пояснив йому Рей. - особливо з ким вона спілкувалась чи бачилась перед ритуалом. 
- Наскільки я знаю, вона була відлюдьковатою, ні з ким не дружила не спілкувалась близько. - задумався хлопець. - Хоча... багато хто казав, що вона має додаткові заняття в професорки Самерс. Я ще здивувався, дівчина ж на цілительському вчилась.
Ми з Рейнардом переглянулися.
- Отже Самерс. - сказав Рей.