Розділ 19. Як завжди добре перемагає зло.

- І що ми будемо робити? - запитала я в професора.
- Поки не знаю. - відповів Рейнард і згадав про Алекса. - Адепт Вудс, наскільки я знаю адептка Свон ваша наречена?
- Так. - підтвердив хлопець. - Але яке це має відношення...
- На адептку Свон напали сьогодні вночі. - не дав йому договорити професор. - Вона в лазареті.
- Що? - хлопець злякався. 
Навіть якщо між ними поки немає почуттів, дівчина все одно йому не байдужа.
Алекс вибіг зі своєї кімнати та швидше за все направився в лазарет.
- Нам потрібно довести, що професор Самерс винна в нападах. - сказала я, коли Алекс вибіг.
- Але ні мені, ні тобі зараз ніхто не повірить. 
- Тоді треба, щоб вони побачили це на власні очі. - запропонувала я.
- Що ти маєш на увазі? - не розумів професор.
- Я її спровокую. Ви покличете ректора і слідчих. - рішуче сказала я.
- Ти здуріла?! - чуть не кричав Рейнард. - Навіть не думай про таке.
- У вас є кращі ідеї? - поцікавилась.
- Твоя ідея вцілому цікава, - не міг не погодитись Койл. - та провокувати професора Самерс буду я.
- Що? - не зрозуміла я.
Та відповіді я вже не почула. Професор зник в порталі і залишив мене одну в кімнаті. Я побігла до дверей, та Рейнард був хитріший, він зачинив їх магією.
- Вот... - не знала яке слово підібрати. - Гад.
Я стукнула ногою по дверях, та вирішила шукати альтернативний вихід. Маг я чи ні?
Значить так, я вчила як формувати портал, та він в мене ніколи не виходив. Саме час згадати все, що вивчила і спробувати ще раз. Я максимально зосередилась на професорі Койлі і постаралась представити, що стою поряд з ним. Навіть його парфум на секунду відчула, а в наступну секунду провалилась в портал.
Мене викинуло в одну з пустих аудиторій, в іншому кінці якої стояли професор Самерс та професор Койл. Та я здається спізнилась, я бачила як вони стоять навпроти один одного, а за спиною професора чорне пятно, яке поступово викачує з нього магію.
- Залиш його! - крикнула я, наскільки могла. - Тобі ж я потрібна, правда?
Здається спрацювало, я змогла відволікти духа та професорку Самерс. Як тільки дух припинив пити магію Рейнарда, той впав на коліна.
- Не рухай її. - ледь чутно сказав Рей.
- Пробач, милий. - погладила його по голові Самерс. - Та якраз вона мені потрібна.
Професора направилась в мою сторону, а Рейнард з останній сил кинув в неї закляття. Та Самерс була сильніша, вона з легкістю відбила закляття, та здивовано спитала в Рейнарда.
- Ти справді тратиш останню магію, щоб врятувати це дівчисько?
- Гори в пеклі! - відповів їй Рей.
- Знаєш, а я мріяла щоб ти так захищав мене. Та нічого, коли я закінчу всі чоловіки будуть біля моїх ніг.
- Ти хвора. - сказала я. - Стільки жертв заради чого? Щоб ти цікавила чоловіків?
- Тобі не зрозуміти. - розізлилась професор. - За тобою і принц бігає і Рейнард.
- Принц? - не зрозуміла я. - Який ще принц?
- Алекс Вудс. - пояснила мені вона. - І що вони тільки в тобі знаходять? 
Поки ми говорили, я відчувала як по моєму тілу пробігає холод. І з кожною секундою він стає сильнішим. Так вот як викачують магію. Не найкраще відчуття. Магії в тілі ставало все менше, а спати хотілось все більше. Практично провалюючись в сон, я почула як відчинились двері і королівський слідчий крикнув якесь закляття.
Просиналась я важче ніж після смерті. Здавалось ніби тепло поступово повертається в моє тіло. Першим, що я побачила після пробудження - це обличчя Рейнарда. 
- Привіт. - сказав професор.
- Привіт. - на диво звичним голосом відповіла я.
- Як почуваєшся? - запитав Рей і сів на моє ліжко. 
- Ніби мене переїхав КамАЗ. - усміхнулась я.
- Хто? - не зрозумів професор.
- Не важливо. - я постаралась сісти. - Що з іншими?
Я кивнула головою на пусті ліжка і лазареті.
- Вони вже давно виписались. Так як ти була останньою жертвою, ти найдовше приходила до тями.
- А що з Самерс і духом? - задала головне питання.
- Вона загинула. - пояснив Рей. - Спробула втекти, та слідчий виявився швидшим. 
- А з духом що?
- Його відправили туди, де він повинен був бути.
- Це добре. 
- Але я б хотів поговорити про інше. - серйозно сказав Рейнард.
- Про що? - не зрозуміла я.
- Про нас. - коротко сказав.
- Можливо пізніше якось поговоримо? - натякала я, що зараз не найкращий час.
- Я хочу поговорити з тобою, поки ти не можеш від мене втекти. - усміхнувся професор Койл.
- З чого ти взяв, що я не можу? - обурилась я. - Я навчилась портал робити.
- Це похвально, але поки в тебе не достатньо магії для порталу. Тому ти мене вислухаєш.
- Я не хочу. - не хочу слухати чергову брехню.
- Я не питав. - не даючи придумати відмазки сказав Рейнард. - Ректор справді мене просив зблизитись з тобою, але ця розмова була вже після того як я тебе поцілував в кладовці. Все що було між нами - було реальним. Прохання ректора підштовхнуло мене до тебе, але ти з самого початку мене зачепила. Тому рано чи пізно це все одно б сталось, просив би мене ректор чи ні. 
- Це не має значення. - не можу я йому повірити, вот не можу і все.
- Справді? - запитав Рей. - Тоді чому ти йшла з моєї кімнати в сльозах? Чому ризикнула життям і пішла за мною до Самерс? Якщо ти справді до мене нічого не відчуваєш, то скажи це зараз. 
- Я ... - обманювати не хотілось, та й вірити йому я боялась. - Я справді до вас нічого не відчуваю.
Професор уважно вдивлявся в мої очі, намагаючись там знайти відповідь. 
- Тоді я більше тебе не потривожу. 
Рейнард вийшов і залишив мене одну. Мені так сильно хочеться йому вірити, та я боюсь. Боюсь настільки сильно, що відштовхнула людину, яку люблю більше за все на світі.