Розділ десятий

Коли очі стали пристосовуватися до освітлення кімнати, вони вихопили з темряви образ нерухомого тіла, що лежало на підлозі у калюжі крові. Еллу охопив жах і почало трохи млоїти - чи то від настоянки, чи то від металевого присмаку крові, котрий наповнював кімнату і відчувався на вустах. Думати стало ще складніше; силкуючись зрозуміти, як краще діяти у новій жахливій ситуації, дівчина зціпініла, відчуваючи рясний піт на спині і долонях. Потім запаморочений розум вирішив: навіть якщо Елла вже не може допомогти людині у калюжі, вона має побачити, хто лежить перед нею, чомусь це здалося важливим. До того ж є маленький шанс, що попри велику втрату крові, людина ще жива. Вона наблизилася до чоловіка на підлозі і якимось дивом спромоглася присісти поруч із ним - балансування у туфлях стало неймовірно складним, - простягла руку до його шиї, доторкнулася до холодної липкої шкіри і зрозуміла, що допомогу надавати пізно. Елла вже впізнала одяг, котрий бачила декілька годин тому, але мала впевнитися, відвернувши від обличчя мляві сиві пасма волосся, змоченого кров’ю. 

“Його Величність наш зореокий король Генріх Другий, власною персоною, у всій красі” - чи не так сказав Едвард? Тільки в цьому випадку обличчя короля було червоним від крові, в якій він лежав, а очі були більш схожі на скляні кулі, ніж на зорі. 

За дверима, неподалік у коридорі, почулася чиясь хода, а майже нечутний шурхіт портьєри повідомив, що в кімнаті є ще хтось, хто ховається у темряві. Від несподіванки Елла втратила рівновагу, почала падати на підлогу і зупинила себе лише виставивши перед собою руки, котрі після занурення у в’язку субстанцію одразу пофарбувалися у червоний колір. Дівчина зідригнулася від огиди і швидко піднялася на ноги, відступивши назад від калюжі на декілька кроків: реальність ситуації нарешті почала усвідомлюватися. 

Хтось вбив короля на королівському балу, у день народження його старшого сина, а Елла стоїть над тілом у чужій подобі із руками, забрудненими кров’ю, хоча її не мало б тут бути. Тепер їй загрожувало не вигнання, а болісна смерть - кара за вбивство королівської особи. 

Коли двері грюкнули, відчиняючись, глибоко всередині Елли закричали декілька різних голосів.

- Я хочу вирішити все до королівського вальсу, - мовила невідома людина від порогу і дівчина впізнала голос принца Едварда, - щоб не було зайвих…

Він замовк, зробивши крок всередину кімнати - помітив тіло на підлозі. Принц кинувся до батька, присівши, як до цього Елла, у калюжу крові, і марно перевірив серцебиття. Потім він поглянув навколо нестямними очима і побачив в напівтемряві кімнати невідому дівчину з півночі. 

- Що… хто…? - намагався скласти речення принц. 

Одночасно з цим дівчина почула, як портьєра почала повільно рухатися вбік. Голоси всередині закричали гучніше, затьмаривши її й так спантеличений настоянкою розум. 

Раптово навіть для себе самої, Елла кинулася бігти так швидко, наче від цього залежало її життя. Не розуміючи чому й як, дівчина у два блискавичних стрибки перетнула кімнату і опинилася біля найменш освітленої стіни, не зупиняючись вдарила її всім тілом та з приголомшенням зрозуміла, що супротиву майже немає. Потаємні двері відчинилися із гучним “бам” та “клац”, пропускаючи Еллу у приховані внутрощі палацу. 

- Стій! - Едвард оговтався від шоку не одразу, проте кинувся навздогін. 

Єдине, про що могла думати Елла, була необхідність за будь-яку ціну вибратися з палацу, подалі від кімнати з портьєрою, подалі від людських очей, подалі від страшних та незрозумілих подій. Вона пробігла через лабіринт маленьких кімнат та коридорів, не відчуваючи напрямку та не бачачи цілі, але все ж таки декілька разів примудрилася на ходу поштовхом зачинити за собою двері. Остання кімната вивела її на відкриту галерею другого поверху, схожу на величезний балкон, а під цим балконом простягався парк. 

- Охорона! Сюди! - почула вона крик Едварда з палацу, недалеко від себе. 

Її знайдуть, засудять і стратять. 

Серце у грудях калатало, наче навіжене, шкіра почала пекти. 

Елла кинулася до краю балкону і подивилася вниз, у парк: всього метрів п’ять, якщо звіситися вниз, то й менше. ДІвчина скинула туфлі, щоб було зручніше влізти на кам’яні перила; майже не вагалася, перед тим як вхопитися за кам’яних левів, що прикрашали балкон знизу і ззовні; порахувала до трьох, коли вже висіла над землею і відпустилася, впавши на розмоклу від дощу землю. Вона не відчула болю від приземлення, хоча після першого зіткнення з землею втратила рівновагу і впала долілиць у мокру траву. Холод трави та дощ, що падав з неба рясними холодними краплями, збадьорили Еллу, тому вона знайшла в собі сили підвестися й побігла босоніж крізь парк подалі від будівлі палацу. 

В якийсь момент дерева стали траплятися частіше і рости густіше, чіпляючи дівчину своїми гілками, також з’явився схил і бігти тепер доводилося вниз, через що вона декілька разів падала у густу холодну багнюку, кожного разу боячись, що сил підвестися не стане. Світ почав плисти перед очима, одночасно виграючи яскравими незрозумілими кольорами, котрих не могло бути вночі. Незліченний час по тому, схил закінчився: Елла не встигла зреагувати, перечепилася через черговий корінь дерева і болісно впала долілиць, проїхавши кілька метрів вперед по мокрій траві. Дівчина примусила себе підвестися, хоча вже не дуже пам’ятала, де вона, і що треба робити; попереду була висока кам’яна стіна, позаду - ліс; залишки свідомості підказували, що необхідно перебиратися через стіну, проте бажання робити це практично не було; світ навколо ставав все більш чудернацьким та спотвореним, голова боліла та крутилася. Якимось чином вона дісталася до стіни; відчувши шкірою вологий холодний камінь, Елла заплющила очі і спробувала відсторонитися від усіх інших відчуттів. Треба перебратися через стіну. Треба. Пальці намацали невеличкі виїмки між каменями, за які теоретично можна схопитися, дівчина підтягнулася і босими ногами знайшла опуклості, на які змогла перенести частину ваги. Один ривок, другий - і Елла вже майже нагорі, ухопилася за ковані прикраси на вершечку стіни. Необхідно перекинути своє тіло через стіну, а там вже буде легше. Ще один ривок. Спуститися зі стіни дійсно було набагато легше - у більшій мірі тому, що дівчина майже одразу зірвалася та впала вниз наче мішок з цеглою. Після цього темрява міцно обійняла її свідомість, загасивши всі відчуття.