Розділ четвертий

- Дівчинко, що таке? - запитала тітонька Феліція, схилившись над Еллою, котра все ще сиділа на ганку поруч з тарілкою з-під торту.

- Вона така ж схиблена, як і ви, - відповіла матінка Анна, поглядаючи на падчерку з висоти сходів і свого зросту. - Це, мабуть, сімейна риса. Чого ти волаєш, Елло?

- Я, я, - Елла спробувала пригадати, але спогади про щойно побачене марево оминали її, - здається, я бачила поганий сон.

- Якщо не можеш пригадати, значить, нема чого волати, - матінка Анна виглядала дуже злою.

- Пані Анно, чи не маєте ви щось сказати Еллі? - сказала тітка Феліція своїм найсолодшим голосом, котрий вона зазвичай використовувала для розмови зі своїми учнями. 

- О, так, - мачуха зітхнула, поглянула на Еллину тітку і мовила до дівчини: - Ти поїдеш з нами на королівський бал.

- Я? На бал?

- Так, твоя тітка і я, ми так вирішили. 

- Але ж у мене немає нічого: ані сукні, ані взуття на підборах, ані прикрас…

- І найголовніше: у тебе все ще немає запрошення, - додала матінка Анна. 

- Я ж сказала, Елла піде по моєму запрошенню, його мають надіслати через кілька днів, - тітонька Феліція тішилася собою і перемогою над супротивником. - А ви маєте забезпечити її всіма іншими речами. Що ти там казала, Елло? Сукня, взуття, прикраси, зачіска, - все це має бути на рівні, не гірше, ніж у ваших дочок! А інакше…

- Як завжди, добрі наміри - ваші, а забезпечення маю надати я, - мачуха блимнула на Еллину тітку злими очима. - Як і вісімнадцять років тому, ви все ще маєте законне право забрати це дівчисько собі на виховання.

- Люба пані Анно, ну як я можу? Ви уявляєте собі життя мандрівної танцівниці із дитиною на шиї?

- Ви точно не уявляєте, бо так і не спробували, - гнів мачухи тепер був сконцентрований не на Еллі.

- Ви така жартівниця, - весело розсміялася тітонька Феліція, - І маєте достатньо здорового глузду, тому я певна, що Елла потрапить на бал.

- Якщо буде запрошення, буде і сукня, - буркнула матінка Анна. 

Тітка Феліція не відповіла, бо тепер зосередилася на Еллі:

- Завтра в мене вихідний, тому о восьмій ранку ми почнемо.

- Почнемо що? - здивувалася дівчина.

- Навчання, дівчинко! Припускаю, що у тебе досі не було професійних вчителів танців, а танцювати на королівському балі те, що ви тут витанцьовуєте на сільських святах - це просто непристойно! Проте не бійся, за якихось 12 годин ти в мене затанцюєш як мавка, або я не я.

Тітоньку Феліцію очікувало велике розчарування: попри всі її старання Елла не затанцювала не тільки як мавка, але й більш-менш пристойно, ні через 12, ні через 16 годин. 

Вже через перші сорок хвилин інтенсивних занять тітка відмовилася від амбітної цілі навчити дівчину чотирьом найпоширенішим бальним танцям, кинувши всі сили на один, обов’язковий номер, - королівський вальс, котрий мали зтанцювати всі гості, присутні на святкуванні. Проте навіть істотне зменшення навчального матеріалу не допомагало Еллі рухатися зграбніше та запам’ятовувати складні зв’язки па: вона декілька разів майже не плакала від відчаю, не розуміючи, нащо взагалі ця наука, якщо вона не хоче йти на триклятий бал і їй повністю все одно, що подумають про її танцювальні здібності.

Але тітка Феліція не здавалася без бою, тому після чергової перерви на каву вона запросила Кіру та Лору приєднатися до занять з королівского вальсу. З її точки зору це мало б додати духу конкуренції заняттям і мобілізувати Еллині здібності, а насправді це лише зробило дівчину ще більш нещасною і нервовою, що, в свою чергу, ще більш негативно позначилося на її прогресі. 

- Ніколи не могла уявити, що найгіршою ученицею в моєму житті виявиться моя ж власна рідня! - журилася тітонька, поглядаючи на Кіру та Лору з відвертою тугою. Вона б радо працювала з кимось їх рівня, а не з жахливим початківцем накшталт племінниці. - Елло, подивися, як зграбно твої сести рухаються! Бери з них приклад. Ані ти, ані я не підемо спати, доки ти не вивчиш всі три частини танцю, так і знай!

Цій погрозі не судилося справдитися, тому що в якийсь момент далеко за північ, коли весь будинок вже спав, а тітонька Феліція все ще муштрувала Еллу в садку, дівчина не витримала. Вона вже не могла слухати одну й ту саму нав’язливу мелодію королівського вальсу з музичної скриньки тітки у нескінченному повторі, знову і знову… ще трохи, і вона з’їде з глузду… 

А скринька грає і грає; а в такт мелодії тітка повторює команди - назви па, котрі Елла має виконати; знову і знову.

- Зберися, Елло! Я що, марно витрачаю тут свій час? Танцюй так, ніби від цього залежить твоє життя!

- Але з це безглуздя, тітонько, - зупиняється і заперечує Елла. - Від танців не може залежати чиєсь життя.

- Ніяких розмов! - гримає тітка. - Ти заслужиш право розмовляти, коли стерпно зробиш дев’яту фігуру вальсу. Починай з початку!

Елла стає у початкову позицію, але в її голові майже порожньо. Якимось чином вона завчила перші п’ять фігур, але останні сім плутаються та не згадуються. А скринька все грає… Дівчина майже не відчуває ніг, руки відмовляються слухатися, у шлунку порожньо, тітонька Феліція підвищує голос і скоро перейде на крик.

Цікаво, яка конструкція музичної скриньки? Елла пригадує малюнки та схеми, котрі вона колись бачила у одній з книжок: всередині музичної скриньки доволі тендітний механічний пристрій, що відтворює мелодію. Як просто сконцентрувати увагу на скриньці, точніше, на шестернях, що мають бути під’єднані до барабану та ручки заводу скриньки. Одне зусилля волі і…

КЛАЦ. 

Скринька замовкає. Нарешті дівчина може насолодитися солодкою нічною тишею - вона просто сідає у траву, скидає туфлі і починає масувати натерті ноги.