Магічне покликання

Розділ 2

Віра вже давно хотіла собі домашнього улюбленця. Не важливо, котик чи собачка. Зараз, дивлячись на милого цуцика, чистого та білого, було боляче розуміти, що її собакою цуценя ніколи не стане. Вірі дуже хотілося любити когось та щоб любили її. Оскільки від людей вона подібних почуттів не чекала, і сама до них нічого не відчувала, залишалися брати наші менші.

З людей школярка любила батька. І знала, що він зі всіх сил намагається любити її. Навіть не дивлячись на те, що завжди хотів іншу доньку. Красиву дівчинку, струнку та ніжну. Яку можна було вдягти в рожеву сукню, почепити бантики (дівчинка скривилася, уявивши себе у подібному образі).

Донька, яка б приходила зі школи, розповідала б про те, як вперше поцілувалася з хлопцем або що хоче нові джинси чи смартфон. Не щоб, Віра ніколи не хотіла виглядати гарно, але занадто сильно було в ній відчуття реальності.

Іноді їй снилося інше життя, яке було більш яскравим та насиченим. І в першу чергу, вона там була саме такою, якою мріяв бачити її батько. Можливо, він сам ще не дозрів для правильного виховання доньки, адже у тридцять два роки, більшість чоловіків можуть тільки мати першу дитину, маленьку або, навіть, новонароджену. Тато Віри виковував роль батьківства вже тринадцять років поспіль.

Скільки Віра себе пам’ятала, вона рідко бачила тата вдома. Завжди з нею сиділа то сусідка, то найнята нянька-старшокласниця, яка сама нічого не тямила у догляді за дітьми. Але починаючи з восьми років, дівчинка вже не потребувала нікого, тому що, достатньо подорослішала для того, щоб доглядати себе самостійно. Вона стала самостійною, тому що у неї не було вибору. 

Час від часу у батька з’являлися, як він сам казав, «кохані жінки». Деякі з них, Вірі навіть подобалися, але надовго не затримувалися. Поки не з’явилася Ельвіра, «починаюча, перспективна модель». Звідки і як вона починає, дівчинка, так і не зрозуміла.

Зараз перед школяркою стояло інше питання: куди подіти цуценя? В принципі, вона розраховувала, щоб сходити у приватний сектор у місті, де у неї була знайома дівчинка-першокласниця. Та жила з бабусею, остання не забороняла їй приносити та заводити нових улюбленців.

До вечері, Віра вийшла вчасно, батькові навіть не довелося її кликати. Школярка відчувала, що необхідно зажувати враження, отримані за сьогодні. Вона поклала собі на тарілку велику порцію вареної картоплі та смаженої курки. Все це було з магазину, Віра мимохіть відчувала провину, що не приготувала сама. Також на столі піднімався пар від відварених креветок.

- Було б чудово приготувати лобстера та кальмарів. Правда, Діма?  - промовила Ельвіра.

- Віра завтра приготує, - відповів батько, очищуючи креветку.

- Тільки не обсмажуй кальмари, - прощебетала модель, - інакше вийде занадто калорійно, а мені фігуру берегти.

Віра мовчала, намагаючись не звертати уваги ні на що, зосередитися на їжі. Відчувала, що все наїлася, але від злості на таткову кохану, їй хотілося ще.

- До речі, мені б хотілося отримати на День Народження гарнітур з білого золота, - продовжувала Ельвіра, - думаю, я заслужила. Чи не так?

Дмитро кивнув:

- Спочатку День Народження у Віри. Що тобі подарувати?

Дівчинка здвигнула плечима, не знаючи, що відповісти.

- Віра, - серйозно промовив батько, - можливо, ти б хотіла абонемент у фітнес-клуб або у бассейн?

- Ні, дякую, - відповіла дівчинка. 

- Мені б не завадило, - сказала Ельвіра, - басейн та похід у Спа-центр, те, що треба.

«Щоб ти втопилася у тому басейні», - подумала Віра. Курка вже не лізла у горло, і школярка шукала привід покинули кухню.

Привід не знадобився. У двері подзвонили, і Дмитро пішов відчиняти. Через хвилину позвав доньку:

- Віра, ходи сюди.

Школярка встала та пішла туди, куди її покликали. Опинившись у прихожій, одразу зрозуміла, нащо її позвали, і що зараз станеться. У відчинених дверях стояла огрядна дама, а позаду неї жався хлопчик - той самий, який «огріб» від Віри сьогодні.

- Ти нічого не хочеш мені сказати? - командним тоном запитала жінка.

Віра схрестила руки на грудях.

- Я вас вперше бачу. Що я можу вам сказати?

- Тобі не соромно, що ти - така велика та сильна, образила маленького, беззахисного хлопчика?

- Ваш хлопчик показав мені у цій справі гарний приклад, - твердо парувала Віра. У її сіро-зелених очах блиснула ненависть, яку, мабуть, помітили ті, хто стояв поряд.

- Поясни!

- Отже, ваш любий синочок вам нічого не розказав? Тільки я погана?

Жінка різко повернулася до Дмитра, що стояв мовчки.

- Зробіть з цим щось, будь ласка, - промовила вона, - вашу агресивну дівчинку потрібно тримати на оповідку.

- Я прийму потрібні дії, - сухо відповів батько.

Потім вона повернулася до Віри.

- Сподіваюся, що ти зробиш висновки та будеш вести себе пристойно.

- А сподіваюся, що ти більше не зробиш такої помилки, що зараз стоїть поряд з тобою, - відповіла Віра, із викликом дивлячись на мамку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше