Магічне покликання

Розділ 5

Наступного ранку, Віра прокинулася біля одинадцятої. Виходячи з кімнати, почула, як батько розмовляє по телефону з Ельвірою. Це викликало у дівчинки таку злість, що вона вийшла у двір, голосно грюкнувши дверима. Подумки побажала подрузі батька навернутися на сходах у під’їзді, переламати усі кістки та втратити зуби.

На дворі стояла прекрасна літня погода. Захотілося просто прогулятися, забувши про все на світі. Про батька, який готовий все віддати коханій жінці, забуваючи про власну доньку. Про стерву-модель, яка упивалася свідомістю власної краси. Однокласників, з котрими доведеться знову зустрітися восени. Про зайву вагу, невпевненість у майбутньому, вічні тривоги. Забути та умчатися підстрибуючи, радіючи літнім канікулам.

Віра, повернувшись у будинок, натягнула на себе простору футболку, джинси. Знову вийшла та пішла за ворота, подивилася по сторонам, направилася гуляти по селу навмання.

Йдучи по вузькій, сільській вулиці, юна дівчинка одразу відчула себе «у своїй тарілці». Їй подобалося тут усе: відсутність міської метушні, яскраві пейзажі не запиленої зелені, тиша та спокій. І найголовніше: тут було мало людей. За сорок хвилин прогулянки, Вірі попалися лише три людини назустріч.

Ще дівчинці припало до вподоби, що у селі жили тварини. Не один раз чула мукання корів чи бекання кіз. Розливався півень, кудахкали кури. Як раз у цей момент Віра проходила повз невеликої зграйки  гусей. Найбільший гусак підняв голову на довгій шиї та рішуче двинувся на підлітка.

Віра зовсім не злякалася. На вустах з’явилася єхидна усмішка: вже звикла до переслідувань зі сторони однокласників, так невже нерозумний птах здатен стати ворогом?

Витягнувши вперед руку, Віра з легкістю вхопила гусака за довгу шию. Птах, мабуть, розгубився, оскільки кілька секунд не пручався. Але потім, почав обурено гоготати, тріпати крилами та вириватися. Дівчинка тримала його дуже обережно, але міцно, старанно слідкуючи, щоб птах отримав своє, але при цьому не постраждав. Словом, гусак просто повинен був зрозуміти, що не правий.

Збоку від Віри почувся сміх. Дівчинка повернулася, автоматично випускаючи птаха. Гусак був радий забратися, і одразу ж зі своєю зграєю перебіг на інший бік вулиці. Віра подивилася на того, хто так весело сміявся на її мужньою поведінкою з гусаком.

Перед нею стояв молодий хлопець, за двадцять років. Достатньо високий, стрункий із світлим волоссям, сірими очима та ледь примітним ластовинням. Від нього віяло чарівністю та відчуттям безпеки. Здається, що це просто доросла дитина, яка дивиться на світ з наївністю та захопленням.

- Перший раз бачу, що хтось дав відсіч Генералу. Як правило, люди біжать з криком від нього.

- Я вже набігалася у своєму житті, - туманно відповіла Віра, здогадуючись, що хлопець не зрозуміє про що йде мова.

- Звідки ти така? - запитав молодий чоловік.

- Яка? - питанням на питання відповіла Віра, у глибині душі побоюючись, що зараз почує слово «жирна».

- Мила та хоробра, - відповів хлопець, - ти з міста приїхала?

- Так, - відповіла Віра. Дівчинка ясно відчула, як на щоках проступив рум’янець. Мила та хоробра… це було щось новим.

- Ну до побачення, - кивнув їй юнак, відкриваючи хвіртку та щезаючи за нею.

Віра кивнула у відповідь, хоча кивати вже не було кому. Можливо вона б ще якийсь час роздумувала б над тим, що сталося, але в цей момент почувся дзвінок мобільного. Батько цікавився у доньку, куди та поділася, і Віра відповіла звичайною фразою «скоро прийду».

Вдома Віра сіла з батьком снідати, не дивлячись на те, що час ранкової трапези вже пройшов.  Після прогулянки дівчинка відчула, що нагуляла апетит, тому із задоволенням з’їла кілька бутербродів з шинкою, запиваючи лимонною мінералкою. Не забула ум’яти пару десятків крекерів з сиром. У глибині свідомості промайнула думка, що не потрібно стільки їсти, але, як і завжди, Віра прогнала набридливі докори сумління, вважаючи за краще насолодитися їжею.

Дмитро їв набагато менше. Втім, його струнка постать ніколи особливо не страждала від солодощів.

Віра знала, що батько у неї гарний, розумний, талановитий. Його навички стоматолога були насправді дивовижні, подавали надію, що у майбутньому у молодого чоловіка буде власна клініка.

Рівний ніс, великі зелені очі, густе каштанове волосся, струнке міцне тіло, іноді викликали у Віри (та не тільки у неї, мабуть) питання: як у такого вродливого батька така незграбна донька із зайвою вагою? Адже у неї батьківські, правда, сіро-зелені, очі, густе каштанове волосся. Форма обличчя та лінія губ скоріше дісталося від мами, котрої дівчинка ніколи не знала.

Від кого їй передалася зайва вага, Віра також не знала. Батько у неї стрункий, мати, скоріше за все, теж. Адже її вродливий татко навряд чи звернув увагу на сіру мишку. Чи звернув? Питання стояло інше: від кого у Віри така тяга до солодкого та калорійного? Чому кожного разу вона заїдала горе цукерками? Наприклад, коли на очах усіх дівчат у неї у роздягальні лопалися по задньому шву спортивні штани. Чи, коли вона потайки виходила до дошки, намагаючись як можна менше привертати увагу. Дівчинка розуміла, що могла б поставити усіх на місце, просто схуднув. Схуднути за літо, довести усім, що здатна бути вольовою та цілеспрямованою.

Замість цього, товста дівчинка-підліток сідала готувати чергову трав’яну мазь, жуючи вершкове тістечко чи поглинаючи ложка за ложкою смажену картоплю. На жаль, не могла приготувати такий відвар, який дозволив би їй за один день позбутися зайвих кілограмів. Вона мала лише знання, але не магічні здібності.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше