Магічне покликання

Розділ 7

Віра саме таку жінку і побачила. Перед нею стояла достатньо струнка, але дуже стара дама. Вдягнена у чорну сукню, її сиве волосся було туго стягнуте у пучок, у вухах блищали золоті сережки. Виглядала стара модниця наче звичайн, але щось підказувало Вірі, що це не зовсім так. Важко було також зрозуміти, чи була ця старенька милою та нешкідливою чи представляла типову агресивну гримзу престарілого віку.

- І куди ж ти йдеш? - непривітно запитала стара незнайомка.

Віра невизначено махнула рукою.

- А що? Є вибір? З лісу прийшла, у ліс повернуся.

- Скільки тобі років?

- Скільки не шкода?

- Не груби! - раптом різко промовила жінка.

Вірі стало трохи соромно. Важко не зрозуміти, що дозволяє собі деякі вольності. Вона зараз знаходиться на чужій території.  Але що поробиш, такий у неї важкий характер.

- Вибачте… - тільки і змогла промовити дівчинка.

Стара жінка продовжувала дивитися на неї, вивчаючи кожну деталь гладкої дитячої фігури.

- Як ти сюди прийшла?

Віра вказала на чорний комок шерсті.

- Ваш кіт привів.

- Ти впевнена у цьому? Він тебе привів чи ти сама випадково дім знайшла?

- Та як  би я сама пройшла у таку глушину? До речі щодо глушини… не підкажете як з неї вибратися? Мене вдома чекають.

- Боїшся, що мати лаяти буде?

- Мати не буде, у мене її немає. Батько може і не помітити, що я не вдома, але може і помітити. І тоді стануться проблеми. У мене, не у нього.

- Як тебе звуть і скільки тобі років?

«Тут що, кімната допиту? - з сильним роздратуванням подумала Віра, - стара дуже цікава, або просто вже з глузду з’їхала серед лісу».

- Мені тато забороняє розмовляти з незнайомими людьми, - твердо промовила Віра, - от якби ви мені допомогли добратися додому, була б вдячна.

У відповідь на цю заяву, деякий час царювала тиша. Незнайома старенька, видно, обдумувала, що відповісти та як вчинити. Віра була впевнена, що зараз бабуня скаже їй забиратися на усі чотири сторони.

На допомогу прийшов кіт. Зістрибнув з ганку, підійшов до Віри та почав ластитися та муркотіти, чого перед цим не робив. Дівчинка, не втримавшись, присіла і почала його гладити. Величезний кіт викликав відчуття теплоти та безпеки.

Коли Віра знову підняла голову, то побачила, що хазяйка дому, дивиться на неї, ретельно вивчаючи. Це зовсім не сподобалося дівчинці, змусивши її укріпитися у бажанні покинути дивне місце. Кивнувши жінці, вона рішуче направилася до лісової хащі, відчуваючи, одначе, що їй стає страшно та незатишно.

- Зачекай, - гукнула їй стала леді, - залишайся. Я знаю дорогу з лісу.

Віра сповільнила кроки, знову повернулася до співрозмовниці.

- Знаєте? Тоді чому мовчали?

- Тому що розділяю твої переконання: не розмовляти з незнайомими людьми. То як же тебе звуть?

- Віра, - відповіла школярка.

- Віра, не бажаєш зайти до будинку? - м’яким голосом спитала жінка.

«От і почалися заморочки маніяків. А я вже заспокоїлася».

- Ні, дякую. Покажіть мені, як вибратися з лісу та пройти до проїжджої частини?

- Встигнеш. Адже ти, мабуть, вже голодна? Сучасні діти морять себе голодом, бережуть фігуру.

«Так! По мені видно, як я бережу фігуру», - з гіркотою подумала дівчинка, прийнявши слова жінку як насмішку.

- То як? Бажаєш зайти? - якось вкрадливо знову запитала незнайомка. - У мене є все що хочеш, починаючи від кексів і до…

- Досить, - різко відповіла дівчинка, - не спокушайте їжею. Мені це, звісно, важливо, та не настільки, що я повелася.

Тут стара розсміялася:

- Ти мене боїшся? Та що ж я - стара та немічна жінка тобі зроблю?

«Стара, так. Немічна - ні», - промайнуло у голові дівчинки.

- Чому так завзято запрошуєте? Не простіше вказати мені дорогу та відпустити геть?

- Ти знаєш, що таке самотність? Коли маєш можливість спілкуватися лише з котом?

- Я знаю гірше, - парувала Віра, - коли у тебе и кота немає. Спілкуватися нормально взагалі ні з ким.

- От і я про те. Зайдеш? На каву з пряниками?

Віра задумалася. З одного боку хотілося дійсно піти геть, але з іншого.. Дівчина у цей момент чітко відчула, що засумувала за банальним людським спілкуванням. І ця незнайома, стара жінка пропонувала їй цю розкіш. За чашкою чаю або кави, за печивом, яке можна буде поїдати не думаючи про зайві калорії. Крім того, біля її ніг терся чорний кіт, натякаючи на те, що йому б хотілося, щоб дівчинка залишилися та прийняла гостинність.

Вона схилилася і спробувала підняти кота на руки. Після третьої спроби, їй це вдалося. Кіт був досить важким, і йому не дуже сподобалося, що його почали тискати. Вірі знову здалося, що тваринка виконує свою роботу: сказали ластитися, він так и робить, сказали покірно дозволили взяти себе не руки - йому довелося підкоритися.



Наталія Ковган

Відредаговано: 13.11.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись