Розділ 4. "Ганебне повернення"

Коли мене вів Джон через усе село, бо наш будинок був у самому кінці, на пагорбі, з якого починався ліс, та не той в якому проходило Магічне полювання. Ліс, який був біля мого дому, простий, без нечисті, зі зрозумілої причини... Вся розумна нечисть тікала з лісу до сусіднього, що на протилежному боці села, бо, жити поряд з найкращим, прославленим мисливцем не хотіла.

Отже, повернемось до мого ганебного проходження вулицями села. Вулицями, на яких зібрався народ, мало не всі мешканці, плюс ще й з сусідніх сіл, бо прийшли з нагоди Магічного полювання. Всі вони витріщались на мене і відверто насміхались. Малеча зібралась в окремий гурт і бігла позаду. Ця процесія виглядала комічно, а найгірше те, що саме мені випала честь головного посміховиська.

Баби побачивши мене ловилися за голови й гучно кликали свого Бога, чи згадували нечисть. Їхні ойкання ще довго лунатимуть у пам’яті. Молоді дівчата, одягнені зразковим образом: довгі лляні сарафани на світлих лляних сорочках, із заплетеними косами в яких красувались стрічки, переважно під колір очей чи туфлів, без підборів. Вони дивились на мене, як на ту ж нечисть, наче йшла сама Химера. Дівчата, перші красуні села, яких очолювала Ілана, дівчина, яку мені так часто ставить за зразок батько. Що в Ілани уже вишиті рушники дня благословіння, що Ілана одягається, як вимагають традиції. Що Ілана пече найкращі вишневі пироги, а мої кислі і завжди підгоряють. Щоб я пішла до неї та й повчилась.

Як же мене дратує вже одна згадка про Ілану!

Так, ось, повернемось до теперішніх подій, які не обіцяють мені нічого доброго. А от Ілані і її подругам, нові, супер історії, про які вони пліткуватимуть ще довго, як і все село. Я ж новина номер один і моя слава можливо навіть дійде до короля, який є другом батька.

Далі окремою кастою стояли парубки. Не скажу що вони еліта і найбільша мрія дівчат, бо виглядали так собі. Один низький, другий жирний, третій занадто худий, далі стояв занадто високий, ще один з бородавками чи... Не люблю я їх, а вони мене. Єдиний хто серед них відрізнявся це як виявилось мій наречений — Стів Дорсон. Який побоявся взяти участі в Магічному полюванні — слабак. І з цим мені одружуватись? Нізащо!

Хоч виглядав Стів нічого так, широкі плечі, пишна, каштанова шевелюра, зелені очі та білі зуби, що рідкість для сіл на зразок мого. Він не був надто низькими чи високим, а досить привабливим. Та головною його вадою була — зверхність, самовпевненість і навіть зайва любов до себе. Він і справді був самозакоханим. І як такий чоловік, може кохати жінку? Правильно, - ніяк!

Він дивився на мене і кривив, своє симпатичне обличчя. Так, знаю, виглядаю так собі: високі черевики, довгий плащ з каптуром, який не тримався на голові, бо волосся йому заважало. А у волоссі гілки, дрібні листки, а можливо навіть кров, як і на плащі. А вона точно була, бо я відчувала її запах.

Та, попри це, невже я маю такий поганий вигляд?

Ще раз глянула на обличчя Стіва і так, погано... Чи не звично для нього. Потім він зробив те, що я ніколи йому не пробачу і жорстоко відплачу. Він підкинув кілька раз у руці яблуко і жбурнув у мене. Мазило! Бо потрапив у плече, та все ж боляче.

Виродок! Я рвонулась до нього, щоб розквасити цю посмішку на обличчі, повидряпувати очі й повиривати його волосся, та Джон міцно тримав мою руку.

Я проковтнула свій гнів, не хотіла ще одного скандалу. Поквитаюсь зі Стівом більш жорсткішим методом, після якого він не одружиться ні на одній дівчині. І в мене уже є одна ідея.

                   * **

В дома мене зустріла мама зі слізьми на очах. Перше що вона зробила це обняла мене і прогнала Джона. Та він не йшов, бо виконував доручення батька. Вирвав з обіймів мами, відтяг до моєї кімнати та замкнув на ключ. Це мене не лякало, бо навчилась відмикати замок ще у сім років. Та зараз, не робитиму цього, не хочу ще більше злити батька. Почекаю краще тут, поки він охолоне.

Гратен не заставив себе довго чекати. Він увірвався в дім гучно, із криками й наріканнями. Я чула, як він відзивається про мене, як проклинає день коли я народилась. Потім свариться, сперечається з матір’ю і починає звинувачувати її у цьому, що не правильно мене виховала, що допомагала і все у цьому ж дусі

А коли мамі це набридло, то вона підняла голос і тато зрозумів, що потрібно зав'язувати, бо можна і скалкою по голові отримати, й вийшов на двір. Знаю точно, що він не забув з собою прихопити бочку міцного елю. Й уже на вулиці буде сваритися сам з собою.

Мені нічого не залишається, як зняти з себе одяг, що і зробила, а мама відчинила двері та подала мені таз з водою, щоб нарешті змогла змити з себе кров Арда й грязюку і забрала мою форму мислився. Мисливця, який зірвав «Магічне полювання». А згадувати про смерть хлопців взагалі не хочу, бо так гірко. Хоч вони й падлюками були... Та все одно, жаль їх.

— Селі, одяг я виперу та сховаю у тайник. А ти, як помиєшся проходь у кухню вечеряти, зранку ж нічого не їла. А за батька не хвилюйся, до ранку він спатиме, я подбала про це.

Моя мама — супер жінка. Обожнюю її.

Вимилась, одягла чисту сорочку, а зверху сарафан. Косу не стала заплітати, батько і так спить тож не сваритиме, за розпущене волосся: “Бо жінка має ходити заплетена і бажано в хустині”. Увесь час повторяє він... Та не дочекається! Я вперта і за своє розпущене волосся битимусь до кінця. Ну, хустину на голову я точно не вдягну. Скоріше Гратен лопне від люті. На кухні на мене чекала мамина їжа, ароматна й смачна. Почала їсти, звісно швидко й без особливого дотримання манер. 

— Селі, хочу тобі дещо сказати... — Мама опустила очі і я знала що їй теж гірко. 

— Я знаю мамо, батько проговорився. Ми двоє кілька хвилин мовчали... 

— Завтра буде прощання з мисливцями що загинули на Магічному полюванні. Тому заручини перенесуть на після завтра. І я не знаю, як тобі допомогти, бо батько дуже злий й не передумає.