Розділ 23."Приготування нечисті до..."

Я чула звуки, які лякали й змушували уяву здогадуватись що ж це насправді таке? Було страшно і цікаво водночас. А ще розуміла, якщо Бліад відлучився, тож в мене є чудовий шанс втекти звідси.

 Вийшовши в коридор я зраділа, що він порожній і тут нізвідки з’явився Ферт.

— Міс, я проведу до Вашої кімнати, — він дивився на мене й чекав, щоб я йшла за ним. А в мене не було такого бажання, не виникало аніскілечки. Я стискала в руці ножа, якого поцупила зі столу й рішуче запитала.

— Я в’язень у цьому... — обвела руками, бо й не знала, як назвати це чудо архітектури, що знаходиться в найнебезпечнішому місці королівства.

— Наразі, так — не вагаючись відповів Ферт, здається саме так його називав Бліад. Ми стояли один навпроти одного й пробуравлювали очима. Мені кортіло стукнути нечисть по голові й забратися з відси.

— Зараз ніч, тому скажу відверто, якщо Ви хочете спробувати втекти... То краще почекайте до ранку. Прикордонний ліс — небезпечне місце, й нечисті тут більше ніж будь-де...

— Я сама вирішу, що для мене безпечно, а що ні. А зараз, я думаю, що поряд вашого «короля нечисті» мені точно не безпечно.

Завершивши свою думку, рушила вперед, а Ферт за мною. І дивно мені так, я ж ніколи не розмовляла з нечистю. Бо... Бо думала, точніше знала, як і всі в королівстві, що нечисть, — це кровожерливі істоти, що без вагань, при зустрічі з людиною, нападають на неї й жорстоко вбивають. Тому, виходячи з цього, які можуть бути діалоги. Пройшла у ту ж кімнату і коли Ферт розвернувся, щоб покинути мене, я завдала удар. Всього один, від якого у нечисті підігнулись ноги, а голова добряче стукнула стіну. Переступила його й зачинила за собою двері.

Потрібно знайти вихід. А це виявилось не так-то і просто, враховуючи, що я у сукні, яка заважала швидко пересуватись, і охоронців, які шастали коридорами туди-сюди. Та, за пів години блукань, я таки змогла вийти й вдихнути на повні груди нічного повітря. А ще остаточно переконатись, що щось таки відбувається на території замку Бліада.

Всі метушились, ніби до чогось готуючись та точно не до сну. Брязкіт металу, загрозливо дзвенів у їхніх руках. Я стояла під стіною замку й намагалась сховатись в її тіні, наглядаючи за нечистю, якої тут було дуже багато й різного рівня. Гнолли — вищі та дужчі, ніж колись я бачила у своєму життя, їх було близько п’ятдесяти осіб і вони стояли не у довільному порядку, а рівними шеренгами. Як і їхні сусіди, що вистроїлись такими ж рівними рядами. А саме Драконіди — ящіркоподібні, крилаті створіння. А біля Драконід стояли Дроу, далі гноми, низькі, та широкоплечі з сокирами в руках.

Побачене мене здивувало. Дуже здивувало, бо Дроу терпіти не можуть бойових гномів, як і гноми Дроу. Між цими двома видами нечисті йде нескінченна війна... Але зараз вони стоять пліч-о-пліч... Потім побачила і їхнього командира, який щось голосно кричав, та я не могла нічого розібрати. Здається, він доносив присутнім тактику воєнних дій... З підніжжя гори долинало ричання песиголовців. Від зборища такої кількості різношерстої нечисті ліс, час-від-часу, світився від магічної енергії. Ніби хтось змагається в Магічному поєдинку...

Та мені вже час, стояти тут до ранку не можу, потрібно вибиратись. Я тихо пройшла весь периметр замку і в розпачі зрозуміла, що виходу не має. Замок знаходиться на верхівці, високої гори. І жодних сходів немає, по-кругу тільки прірва. Знову повернулась до стіни, з якої почала обходити замок, і продовжила спостерігати за нечистю... Вона ж має якось спускатися з замку та підійматися. І за кілька хвилин спостережень я все зрозуміла. Їхній головний, як виявилось він червоношкірий і з ріжками, відкрив портал, яскраво помаранчевого кольору, і нечисть у строгому порядку зайшла у нього. Останнім заходив командир, в останній момент він повернувся і поглянув на мене. Точно на мене, бо його погляд буквально відчувала на собі. Він із шумом втягнув носом повітря і зайшов у портал, який одразу зник. Як і моя надія вибратись з відси.

— Погуляли? А тепер, Вам краще піти у свою кімнату і до ранку не виходити. І це не прохання! За Вашу безпеку відповідаю особисто я. і я не хочу залишитися без голови, коли Бліад повернеться з...

— Звідки? — запитала Ферта, який нависав надомною грізно дивлячись, бо точно був злий на мене за удар в спину...

І тут, в один момент, час наче відмотався назад, до тієї хвилини, коли Гратен говорив те, що так не схоже на нього... Казку, батько розповідав мені казку, дуже специфічну і зовсім не схожу на дитячу... Та я уважно слухала, з відкритим ротом.

— Селі, а знаєш, якою мовою з нами говорять вищі сили? — я кілька раз покліпала очима й продовжила смикати батькову бороду.

— Ні, татечку...

— Мовою тонких відчуттів – це наш енергетичний, емоційний та інтуїтивний стан. Ось чому так важливо прислухатися до себе, до своєї душі й до того, що підказує серце. На жаль, зараз людям складно почути своє серце. Якщо душа твоя співає — ти на правильному шляху, якщо відчуваєш дискомфорт, важкість, тривогу — обрано неправильний шлях!

Тоді, мені було всього сім років і я зовсім не розуміла про що батько говорить і навіщо. Та зараз, згадуючи про це починаю розуміти. Бо на душі були усі симптоми: дискомфорт, що не дозволяв розслабитись, важкість — що важча за тонну каміння і тривога. Безмежно велика тривога, яка не пояснюється нічим, жодним логічним доводом.

Та вона є. І як підтвердження цьому, ліс знову засяяв від магічної енергії, яка була настільки концентрованою, що повітря тріщало.