Розділ 24. "Розмова"

Ферт крутив у руці великого гострого ножа, спостерігаючи за мною, і терпляче чекав, поки я згадувала батька й цікаву «казочку» зі свого глибокого дитинства. Своїми діями, тобто крутінням ножа у руці, він хотів показати, що готовий, і я більше не обведу його круг пальця.

Та у свою чергою розуміла, що він не причинить мені шкоди, не може, Блідолиций ж наказав стерегти, а не... Та й навіщо я йому? Для чого мене стерегти і доглядати? Ця дорога сукня, що на мені, феї... Це дивно і має цьому бути якесь пояснення. І не думаю, що це через той сміховинний суд. Має бути ще щось.

— Міс Сивілло Лінкольн, якщо ви не підете зі мною, то мені доведеться застосувати силу.

Я голосно засміялась, бо почути це від Ферта, який був нижчий мене ростом, було смішно. Я ж не просто дівчина — я Лінкольн! Я з сім'ї найкращих мисливців, і у моїй крові вже закладені бойові навички. Та все ж пішла за ним, бо розуміла, що тікати нікуди, виходу з замку не має, точніше він є, та відкривати портал, я не вмію. Безпечніше дочекатись ранку.

                                              * * *

Ранок зустрів мене тишею. Справжньою, мертвою тишею. І це неймовірно контрастувало з нічним шумом, який всю ніч не стихав і не давав заснути. Та не тільки шум заважав, ще сумні думки та хвилювання за Джека. Але щось мені підказувало, що він живий... І це допомагало хоч якось триматись і не впадати духом.

Відчинились двері й до кімнати зайшов Бліад, винуватець моїх бід. Він величавою ходою підійшов до ліжка і ліг на нього. Ліг біля мене! В мене слів не вистачало, щоб виразити своє обурення.

— Якого песиголовця, ви творите? Ви брудний, від вас тхне і... Без різниці який ви! Як ви посміли лягти поряд мене? Це недопустима грубість, нахабство, це...

— Як усе запущено, Сивілло Лінкольн. Та, до чого це я?.. Перший поцілунок подарував тобі саме я, тому виходячи із цього... Так, усе дуже запущено...

— Та... Та, як...

— Легко. Просто. А взагалі-то, я втомлений, і все через тебе... Увесь бардак, що коїться в моєму Прикордонному лісі, з моїми підданими — через тебе! Ти сама припхалась до мого лісу, ще й важку артилерію привела! Я втратив цілий полк нечисті вищого рівня! І контроль над десятьма акрами лісу, на якому розмістилися ворожі, людські військові сили. І їх очолює мій улюбленець, щирий і уже «рідний друг» — Гранд Мореан. Чула про такого?

Я піднялась на лікті й дивилась на Бліада, на щоці якого був чималий опік і намагалась переварити почуту інформацію. Що ж то виходить? Гранд прийшов за мною? Мені на допомогу? Та Бліад дав відсіч?.. Бо, оскільки він тут, майже не ушкоджений... Як це все складно! Світогляд мого світу, устрій королівства, в якому я виросла... Все перевернулось з ніг на голову.

— Уявлення не має хто такий Гранд Мореан. — і, я не те щоб збрехала, частково, це — чиста правда. Те, що він мій опікун і далекий родич, батькового брата жінки небіж... Це ні про що, мені не говорить. Абсолютно... Навпаки, породжує безліч запитань...

— Справді? Дивно? Бо мої інформатори донесли іншу інформацію. Він став, твоїм офіційним опікуном.

От зараза, все він знає. Тоді навіщо питає?

— Це нічого не змінює, бо я про нього нічого не знаю.

Білявий повернувся на бік, підпер рукою підборіддя і дивився на мене як на піддослідну мишку. Він надто уважно дивився і про щось думав. І це “щось” точно мене стосувалось. Далі він простягнув руку і майже доторкнувся до моєї щоки, та я випередила його, ляснувши по руці.

— Не знаю навіщо ви це робите? Навіщо утримуєте мене тут, та попереджаю по доброму... Відпустіть! Інакше?

— Що?.. Що інакше? З моєї фортеці, яка знаходиться на найвищій горі Прикордонного лісу — не має виходу... Хоча ні, є... Та жоден тобі не підійде. Бо перший, — це володіти магією і відчинити портал. А ти магією не володієш, тільки мізерними знаннями й навичками. А другий спосіб, — це мати крила... І з цим у тебе теж проблеми. Хіба, якщо тобі набридло життя, й ти вирішиш здійснити політ в одну сторону...

 — Не дочекаєтесь!

Він таки провів своїми пальцями по моїй щоці, за що знову отримав, бо я на автоматі ляснула його... Бліад, криво посміхнувся і піднявся.

— Готуйся, скоро відбудеться суд.

І він вийшов, а я в думках послала його далеко і на довго.