Розділ 25. Фінал...

Жила собі спокійно все життя у Моргалії, як під крилом мами та батька. Жила і горя не знала. Мріяла про «Магічне полювання», про те, як взяти в ньому участь й доказати всім, що я не помилка, не виродок у славетній сім’ї мисливців Лінкольн. Та раптом мій зручний, безпечний світ зі сталим світоглядом, де все розкладено по-поличках. Бо є маги, мисливці - люди та нечисть, - яка є злом і яку знищують. Нечисть не розумна і має основним інстинктом - виживати, тобто вбивати.

Нечисть класифікують за рівнями, від першого (це примітивні істоти, тварини), до тринадцятого (до цього рівня, якщо чесно, відносяться уже міфічні істоти, які вимерли, або яких давно винищили, наприклад — дракони, підводні гігантські змії, підземні гігантські хробаки). А до дванадцятого розумна, небезпечна нечисть, що схожа до людей, це — кровопивці, перевертні, ельфи, гноми, дроу, наги та ще багато інших магічних рас.

Та з’явився Довгов’язий і моє життя повернуло на стежину хаосу. Так і хочеться стукнути його кам’яною брилою. Бо дивитись на нахабну посмішку, вище моїх сил.

Я стояла у тронній залі. Серйозно. Сама досі шокована, що у цій, як виразився Бліад — фортеці, є тронний зал. Отже, я стою перед Бліадом, що розслаблено сидить на троні із закинутою ногою і вислуховую сміховинні звинувачення. Так і хочеться показати йому універсальний жест.

— Сивілла Лінкольн, із роду мисливців Лінкольн, вчинила ряд злочинів проти нечисті, а саме: вбила на Магічному полюванні — Єхидну. Гноллу, та охоронця боліт в нашому, Прикордонному лісі. Після озвучення скоєних мою «злочинів» нечисть, що була присутня, заричала, зашуміла й закричала, деякі навіть копитами тупали по кам'яній підлозі. Так, тут присутня нечисть різного рівня, і вони з цікавістю наглядали за процесом. Рада, що їм весело, та мені зовсім не до веселощів.

— Смерть! Смерть! Смерть!

Нечисть почала скандувати вирок для мене. І тільки після цих слів, я зрозуміла, що ситуація катастрофічна.

— Тихо! — викрикнув Бліад.

Миттєво запанувала тиша. Нечисть, одразу, без зайвих запитань та роздумів виконала його наказ. А Довгов’язий сів рівно на своєму троні й спокійно заговорив.

— Стратити? Останню представницю славетного роду Лінкольн? — Блідолиций зробив паузу й дивився на своїх підданих, а на мене навіть не глянув, — Занадто легко й необдумано. Втрачати такий екземпляр?..

Я екземпляр? Ні, це вже всі межі переходить! Я настільки обурилась, що не втримала язика, який, можна сказати, утримувала зубами...

— Я не екземпляр! Добирай слова Блідолиций, Довгов’язий, Білявий... Виродок! Самопроголошений король нечисті! Самозванець! — в кожне слово, я вкладала цілу тону люті, яка виривалась з мене.

— За ці слова, ти помреш на місці! Людино! — не знаю точно звідки, та перед мною з’явився командир нечисті, той самий, якого я вчора бачила коли він відкривав портал. А слово “людина”, він промовив з огидою. І мені стало зрозуміло, як він любить людей та якої про них думки.

Та його тон, то найменша моя проблема, бо в його руках була величезна дворучна сокира (сокира з довгою ручкою, щоб тримати обома руками). А командир був такий величезний й дужий, що сокиру тримав однією рукою. Я відступила на крок та мені звело ногу і я впала... на холодну, кам’яну підлогу. Потім ще й захлинулась власною слиною і закашлялась. Це викликало сміх у нечисті, яка ще нещодавно, викрикувала «Смерть».

І чомусь, в цей не відповідний момент, я пригадала «казку», яку почав мені розповідати батько і яку я сама дочитала уже дорослою... “Мова потиличників”, якщо ми не слухаємо серце, Вищі сили застосовують мову знаків і сигналів. Це малоймовірно, випадкова подія. Захлинутися, чи ногу звело, чи щось впало, хтось завадив або щось сказав. Нас попереджають і про добрі, і про погані події. Придивіться до навколишнього світу, людей і до себе! Подібні знаки переважно, можна трактувати тільки після доконаного факту. У разі, коли ви не розумієте ці сигнали, знаки повторюються до трьох разів, а потім Вищі Сили переходять до наступного, більш грубого способу спілкування з нами.

Командир нечисті став надомною і заніс сокиру вгору для удару та в цей момент я побачила, що його очі стали зміїними, а ріжки взагалі зникли з голови, як і волосся. Він Наг, а його зовнішній вигляд — це ілюзія, яку він накладає й прибирає при бажанні! — пролунало в моїй голові, а він наче прочитав мою думку й посміхнувся.

— Анісон! Досить! Відійди від... — до нас підійшов Бліад, і його обличчя було таке... Перекошене від люті, губи міцно стиснуті, настільки, що аж посиніли. Обличчя ще блідіше ніж зазвичай, а очі... В очі, краще не дивитись, бо в них був цілий ураган емоцій, й жодна з них не була позитивною. Та найгірше, що це все було направлено на мене, я була причиною його люті. Але чому Я?

Ой! Я ж щойно принизила його гідність, образила й висміяла перед підданими... Обізвала й назвала самопроголошеним, самозванцем...

— Від моєї нареченої! — продовжив після паузи Бліад.

Його слова привели мене в стан ступору. Нареченої?

— Краще смерть! — знову мій язик не послухав наказу голови й заговорив.

— Можливо... Та у тебе не має права вибору! Тут я закон, влада та порядок!

Я все ще продовжувала сидіти на холодному камені, та холоду не відчувала, але почула підземні поштовхи, які слідували один за одним. І не одній мені це здалося дивним. Усі заметушились, а Бліад почав віддавати накази.

— Усім приготуватись до бою! Зайняти пости, активувати оборонні, захисні та бойові заклинання!

 Всього за кілька секунд тронний зал був порожній, уся нечисть готувалась до бою, а я досі сиділа на підлозі й обдумувала, хто ж це напав на фортецю...

— Гранд Мореан... — прошепотіла я свою здогадку.

— Я уб’ю його сьогодні! — проричав Бліад з тваринно-ричащими нотами в голосі. — Жрець! — знову заверещав Довгов’язий і його крик луною пролунав кілька раз.

— Так, Ваша нечистоще, — до нас підбіг чоловік у довгій, чорній рясі і він тремтів від страху.