Розділ 3

 Повертаючись до тями, я не відразу зрозуміла, де перебуваю. Перед очима все пливло, а погляд блукав з боку в бік.

 Дерев’яна стеля, дивна люстра з незрозумілими висульками, а ще старомодні штори з мереживами наштовхували на думку, що мене викрали й утримують в будинку у бабусі. І їдкий запах м’яти, який часто додають в трав’яний чай, лише зміцнював мої переконання.

 Різко зіскочивши з ліжка, я рвонула до виходу, але була зупинена. Міцна чоловіча рука схопила мене на зап’ястя і смикнула назад. Розвернувшись обличчям до чоловіка, я вимушено посміхнулася і з полегшенням видихнула.

 – Чорт, Мейсон, ти мене налякав. Я вже думала, що це Кілліан мене тут замкнув, – я озирнулася на всі боки, не пізнаючи житла, – А власне, де я?

 – У будинку моєї прабабусі, Лейли. Я тимчасово привіз тебе сюди, поки ми не вирішимо, що робити з міткою.

 – Ви все-таки знайшли вихід? – Я зраділа і кинулася його обіймати, але мої висновки були хибними.

 – Ні, Аріанна, звільнити тебе від мітки неможливо. Принаймні, після обряду, тобі не залишитися в живих, – він приречено видихнув, відступаючи.

 Я дивилася на нього широко відкривши рот, і ляскаючи ним як риба в надії схопити крихту води. Але, на жаль, порятунку не було.

 – І що ти пропонуєш? Ховатися? Тут? – я розвела руками, і сіла назад на ліжко. Захотілося укутатися в ковдру і ридати без зупинки.

 – Ні, не бачу в цьому логіки, – молодший Форестер сів поруч, і став погладжувати мою долоню. Від цього руху неприємна хвиля прокотилася по тілу. Я аж здригнулася, – Ти повинна змириться з ситуацією і спробувати прийняти її.

 Я здригнулася всім тілом, відчуваючи напад нудоти.

 – Що? – заволала я, – Ти-и-и з глузду з’їхав?

 Мені й в найгірших кошмарах не наснилося б те, що зараз творилося в моєму житті. І миритися з цією несправедливістю, я точно не збиралася. Звичайно, якби все було по-іншому, то можливо... але... Кілліан... і Ніка... чорт!

 – Ні, навіть не думай говорити мені про таке, Мейсон. Ця мітка – помилка! І ми обидва чудово розуміємо, чим це може обернутися. В першу чергу, для твоєї родини.

 – Ні, Арі, послухай. Я вже поговорив з матір’ю і дядьком Честером, і вони вважають... – я закрила його рот долонею, не дозволяючи вимовити цю маячню в слух. Я боялася, страх, як боялася почути свій вирок. Хоча було нерозумно заперечувати очевидне.

 – Прошу, не треба. Не говори те, що розіб’є мені серце, – сльози великими краплями падали на поділ сукні, розтікаючись плямами по тканині.

 – Аріанна, послухай, все не так погано. Кілліан доросла людина, чоловік і альфа, він має багато прав, але також зобов’язання перед сім’єю, перед зграєю.

 – І? Ти змусиш його прийняти мене, відьму, у вашу зграю? – Я на мить уявила розлючений погляд Форестера і в душі все замерзало. Та він розірве мене на шматки, і не моргнувши, – Ні, виключено. Я не повернуся назад.

 – А в статусі моєї нареченої? – цим питанням Мейсон вибив залишки кисню з моїх легенів, змусивши жадібно ковтати повітря пересохлими губами, – і не дивися на мене так. Я не божевільний. Просто, це я в усьому винен і не хочу, щоб ти одна розплачувалася за мої дурниці.

 – Але, я ж теж брала в цьому участь. Могла б подумати про безпеку і про, диявол, магічні здібності твого братика, – придушивши сумний подих, я кинула голову на руки.

 – Натворили ми справ, – він став погладжувати моє волосся, бажаючи заспокоїти. Але, це лише дратувало і викликало гнів. В якийсь момент, я просто підскочила з ліжка і заволала.

 – Перестань! Це зводить мене з розуму! – Мейсон не очікував такої бурхливої ​​реакції, але не був здивований, – Що?

 – Ваш зв’язок міцніє з кожним днем, Арі. Зовсім скоро його звір все зрозуміє і прийде за тобою. Ця мітка сильніше людської волі мого брата, вона буде кликати його і зводити з розуму. Але, діставшись одного разу до тебе, він уже ніколи не відпустить, навіть якщо людська його частина цього бажатиме.

 – І навіщо потрібен цей знак, якщо від нього стільки проблем?

 – Щоб відчувати свою пару і захищати її. Сім’я – для нас найголовніше.

 – Але, я не ваша сім’я, і ​​не його. Боже, це просто випадковість. Дурна, безглузда випадковість, – якась частина мене хотіла вірити, що звір не просто так вибрав мене. Але, згадуючи очі Киллиана і його голос, що не втомно повторював одне ім’я, я розуміла, що мрії ніколи не стануть реальністю.

 Кілліан Форестер з дитинства був закоханий в Домініку Салліван. Він проводжав її до будинку після уроків, ходив з нею разом на малювання і танці, бігав за нею всюди, як хвостик. Вони навіть в одному університеті навчалися, щоб бути ближче один до одного. Та й особливо не розлучалися протягом останніх п’ятнадцяти років. До тієї фатальної ночі та смерті Ніки.

 Хоча, після похорону і донині, Кілліан не кидав Ніку, регулярно навідуючись на її могилу, приносячи квіти й розмовляючи з її фотографією на надгробку. Він з трепетом ставився до майбутньої дружини та нареченої, охороняючи її й оберігаючи від усіх і всього. Але, доля пустунка все ж зуміла вкрасти Ніку у Форестера. Одна банальна сварка, одна безглузда випадковість і Ніки не стало. Кілліан так і не зміг пробачити собі її смерть, і перестав жити сам. А потім до мене прийшов Мейсон і попросив допомогти врятувати брата, витягнути його з депресії.