Магія місячного сяйва

Розділ 6

 Поведінка Кілліана щодо мене була трохи упередженою, і часом, мені здавалося якоюсь дурнуватою та безглуздою. По-перше, ми майже не знали один одного, і наше перше зіткнення не можна було назвати таким вже жахливим. А в неприязнь з першого погляду, я не вірила. Та й вовк Форестера, попри всю похмурість і нетактовність своєї людини, не викликав у мене огиду, як, втім і я у нього.

 Не знаю як, але я відчувала прихильність і зацікавленість звіра в мені. Можливо, це пов’язано з моєю магією або з тим, що звір на відміну від Киллиана краще розбирається в людях. Втім, не дивно, що альфа трішечки загордився через свою посаду і положення в суспільстві. Та і як мені розповіли місцеві бабусечки, Кілліан був популярний серед дівчат, хоч і зберігав вірність одній-єдиній.

 Домініка Салліван була його першим і єдиним коханням й зуміла приборкати не тільки химерного звіра, а й людину. Останній був складнішою версією себе, незважаючи на магічну складову. Чомусь, мені було простіше спілкуватися з вовком, ніж з самим Кілліаном. Може, тому що звір не прикидався, не ховався за якимось вигаданим, людьми й самим чоловіком, образом.

 З кожною новою зустріччю і черговою сутичкою, я закипала немов чайник, втрачаючи колишній спокій. Мій мозок невпинно вибухав від слів-знущань нахабного вовка, пробуджуючи темну сторону Аріанни. Я ніколи нікому не бажала зла і не використовувала свою магію на шкоду, за винятком пари-трійки випадків. Але, то були лише невинні пустощі. Чого не скажеш про нестримне бажання застосувати силу проти Форестера. І тут в хід пішла б не тільки ілюзія, а й уміння запалювати речі.

 Цим даром я практично не користувалася, боячись не впорається з його силою і міццю, і когось поранити. Але, Кілліан, сам того не підозрюючи, дражнив мене використати це вміння проти нього і підсмажити його пружну накочену дупу.

 Після почутого на ганку, мій настрій впав до нуля і йти на танці зовсім не хотілося. Тим більше я знала, що і Форестер там буде. Як альфа і глава клану він не міг пропустити ані єдиного заходу в селищі, попри свою скорботу за покійною нареченою.

 – Мей, я не піду на танці. Іди сам, – сівши на сходинки, я поклала руки на коліна, опустивши на них свою голову.

 Вона гула від мерзенних дум, змушуючи серце стискатися сильніше і частіше. На очі навернулися сльози, всупереч моїм старанням їх зупинити.

 – Ей, ти чого? – Мей присів поруч і схопивши за підборіддя, заглянув в очі, – Не смій плакати через це, зрозуміла? – я невпевнено кивнула, пригнічуючи бажання уткнутися носом в його плечі й заридати.

 Не знаю чому, але та злість і презирство з якими Кілліан вимовляв слова, геть вибили грунт з-під моїх ніг. Я знову відчула себе неповноцінною, неправильною і непотрібною.

 – Арі, підіймайся, підемо! – скомандував Мейсон, схопивши мене за талію і піднімаючи вгору немов пушинку.

 – Не хочу, – мовила я, але Мей був би не Мей, якби слухав інших.

 Він схопив мене за долоньку і потягнув за собою. Я спробувала зупинити його, але сили, природно, були нерівні. І вже через п’ять хвилин марних спроб, я кинула цю затію.

 – Не сердься, Арі, – Мейсон клацнув пальцями по носі й потягнув мене далі.

 Бубонячи під ніс прокляття, я пленталася за Форестером молодшим. А він, посміхаючись, продовжував жартувати наді мною. Через хвилин п’ятнадцять такої його бравади, я розслабилася і навіть зуміла посміхнутися. Я не могла довго злиться на Мея, і він, зараза, цим користувався.

 Коли ми прийшли на танці, то там вже було досить народу, щоб влаштувати маленький бенкет. Люди веселилися, танцюючи навколо величезного багаття, зведеного посеред просторої галявини.

 Обвівши поглядом галявину, я натрапила на невдоволений погляд сірих очей і моє бажання втекти лише посилилося. Але, Мейсон був упертий, як баран і не відпускав мою руку.

 – Мейсон, постій, – я смикнула рукою, бажаючи зупинити його, – я не піду!

 – Арі, ти злякалася? – різко розвернувшись, Мей запитав.

 – Я? Що?

 – Не думав, що ти боягузка.

 – Я не боюся твого брата! – гаркнула, вирвавши руку і швидким кроком пішла до багаття.

 Але, тільки-но я досягла галявини, як хтось із дівчат вхопив мене за руку, потягнувши за собою, захоплюючи в танець. Це було щось на подобі традиційних народних танців під швидку дзвінку музику. Мене закрутило у вирі танцю і я загубилася, голосно сміючись, танцюючи разом з усіма.

 Мені було легко, весело і шалено радісно. Правильно повторювати рухи я не могла, але намагалася, імітуючи інших. А коли до нас приєднався ще й Мей, я геть забула про недавню подію і мій поганий настрій.

 – Мей, познайомиш нас зі своєю подругою? – запитав один з хлопців, які підійшли до нас.

 Я і Мейсон стояли осторонь, намагаючись віддихатися після танців.

 – Аріанна, – відповіла я, перш ніж Мей, простягнувши руку.

 Високий темноволосий хлопець з карими очима і горбинкою на носі з цікавістю розглядав мене. У той час як двоє його друзів, блондин, на ім'я Нейт і брюнет Джексон відкрито витріщалися на мої голі ноги.

 – Коллін, – представився хлопець, стиснувши мою долоню.

 – Приємно познайомиться, – посміхаючись прорекла я, прибираючи руку.

 Контакт з цим вовком пройшов менш ефектно, ніж з попереднім. Я навіть не відчула його звірячої сили.

 – Давно в наших краях, Аріанна?

 – Нещодавно.

 – А на довго? – я у відповідь лише знизала плечима.

 Я насправді не знала скільки пробуду в гостях у Гвен. Як і не знала, що робити далі. Повертатися до мами і її ковена, мені не хотілося. А відшукати батька я, на жаль, поки що не змогла.

 Запитувати у матері про батька я перестала ще років п’ять тому. Вона весь час говорила гидоти про нього, а в один день просто сказала, що він здох. І я, ображена на неї, зареклася питати її про нього.

 Часом, мені здавалося, що мати збожеволіла й помішалася на своїй магії, вважаючи за краще проводити час з іншими такими ж божевільними відьмами, ніж зі своїми дочками.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше