Розділ 2. "Почуття які не гаснуть"

Тиждень. Після вечора у ресторації пройшов всього тиждень! Але скільки подій відбулося.

Я стояв неподалік Аріленни, яка активізовувала талісмани, уважно слідкував за кожним її рухом. Мимоволі відмітив, що вона стала ще привабливішою і впевненішою у собі, не такою заляканою, як була.

Активація пройшла успішно, але Аріленна в кінці почала поводитися дивно. Може ця процедура забирає її сили? Але потрібно завершити процес, вона сіла на крісло й уважно дивилась на полум'я свічки. Я також задивився на полум'я і думав про події цього тижня.

Думав про те, що скучив за нею, але бачити не хотів. Мабуть, обманював себе, бо моя гордість дуже постраждала того вечора.

Як тільки Лексіан пішов на такий крок, навіть я таке не міг передбачити, але найбільше, що мене розсердило, це те, що Арі погодилася...

Наступні дні я був не в гуморі, і зривався на усіх, особливо непощастило групці одиністів, яку виявили сторожі безпеки... Від них же дізнався, що вони хочуть влаштувати переворот. Каасена убити, усіх магів також не будуть жаліти, легше керувати простими людьми. Але як вони планують втілити це у життя, я так і не зрозумів. А затримані й самі не знали, я витяг з них усе, що міг. Не настільки ж вони тупі, щоби без реальної сили виступити проти Каасена, і проти усіх магів королівства. Має бути щось іще.

Напади мар почастішали, вони нападали на приближених короля і випивали їх.

Свічка догоріла, а Арі ще більше зблідла, на ній лиця не було. Вона трималася та тільки полум'я свічки догоріло, то Аріленна перемінилась. З неї ніби витягли сили. Лексіан також помітив, ми перезирнулись, а Арі встала і похитнулась. Ми двоє миттю зловили її, не дали впасти, і тут я згадав, що це не моя наречена, і на мене навалилась уся незручність ситуації, хоча я ніколи не був сором'язливим, і не дотримувався правил. Та цього разу я відійшов.

Лексіан підняв її на руки та відніс до дивану, акуратно поклав:

— З тобою все в порядку?— він говорив дуже ніжно, і явно хвилювався, переживав за неї.

— Усе добре, просто у голові запаморочилось...— Аріленна промовила тихо, так ніби кожне слово давалося дуже тяжко.

Я не витримав, підійшов взяв за руку, доторкнувся до чола.

— Розкажи, що сталося? Викликати цілителя?

— Не потрібно, я трішки полежу і все. Я не знаю, що сталося, при активації ніде не вказано, що талісмани можуть черпати сили... Я не знала... Першого разу такого не було..

— Аріленно, першого разу був один талісман, а тут їх більше ста.

— Так, від сьогодні жодних талісманів!— категорично проговорив Лексіан, і глянув на мене з докором.

— Так, це моя вина, і моя ідея була! — це все через мене, не потрібно було просити Арі робити активацію.

— Припиніть, я погодилася сама, і не шкодую про це, мені уже краще... — вона повільно піднялась і глянула на непримітні двері, у протилежному кінці кімнати.

— Що там?

— Там багато чого, туди перенесли усі речі з того самого кабінету, який хотіла відімкнути тінь у ніч балу.

— Про що це ви?

Запитання Лексіана я проігнорував, і спостерігав за Арі, яка мов зачарована дивилася на двері.

— Хочеш глянути?

Вона похитала головою, і я підійшов до дверей, відчинив. Це була невеличка кімната з безліччю полиць на стінах. На них стояли різні предмети: артефакти, меч, яким я мару нещодавно убив, ритуальні чаші, кинджали, ножі, навіть прикраси. Більшість предметів були з рунами, і належали до старої релігії.

Аріленна зайшла всередину, оглянула все і потягла руку до прикрас. Жінки...