Розділ 13. У казані трохи запалу.

Розправивши плечі, я миттєво одягла маску посмішку на обличчя спостерігаючи за дівчиною, що повільно наближалася до мене. Уважно вдивлялася в пишні форми миловидної жіночки, вже не молодої, але ще й не старої. У її рудому волоссі грало сонячне проміння, а яскраві світло-карі очі ніби притягували до себе погляд.

- Дагна, - наблизившись до мене впритул промовила вона.

- Ізіда чи Уна, - стримано відповіла.

- Ти хоч щось умієш? - Запитала вона.

Я всього на мить заплющила очі, щоб заспокоїтись і не висловити їй своє роздратування. Декілька глибоких вдихів і відповідь вилетіла сама собою:

- Дещо вмію.

- ПФ, кажи!

Ця жіночка вже почала мене дратувати своїм наказним тоном, але я таки намагалася тримати себе в руках.

- Шити, в'язати та плести. Так само трохи танцюю та співаю.

- Голосити кожен уміє, - фиркнула вона.

- Сьогодні напрочуд гарний день, - оглядаючись на всі боки, намагалася змінити тему нашої розмови.

- Овочі на кухні. Сподіваюся ніж умієш тримати в руках? - Крижаним тоном поцікавилася руда.

- Вмію і що? - Я вже кипіла зсередини.

- Вперед, на вечерю потрібно багато очищених овочів. Стільки ротів прибуло.

- Куди йти? - Запитала озираючись на всі боки.

- Туди.

Пампушка недбало махнула правою рукою у бік кам'яних будівель і скрививши свій ніс бараболею відвернулася в інший бік.

- Ну і чого стоїмо? - З обуренням поцікавилася у неї. - Лапки в руки й уперед! Звідки мені знати, де у вас тут все зберігається.

Жіночка кивнула і повільно попрямувала до віддаленішої із будівель, по дорозі віддаючи команди дівчатам що до неї підходили за завданням. Кожен поспішав у своїх справах і, судячи з вказівок, справ було чимало. Там курку обскубти, капусти нарізати, принести води. Що не скажи, а накази Дагни були точними та впевненими. Хоча якщо судити з того що вона була довгий час тут управителькою, щось інше, й очікувати не варто було.

На деякий час моє серце стиснулося від розуміння того, що вона з Ейріком дуже близька. Я спробувала не думати про те, що Дагна, і цей жорстокий варвар був з нею. Ці думки здалися мені огидними, але я ніяк не могла їх зігнати. Так нестерпно було розуміння того, що чоловік за цей час став важливим для мене.

Ступаючи широким двором, за рудоволосою супутницею. Я намагалася зрозуміти від чого мені так прикро.

Серце поступово стискалося, коли краєм вуха чула смішки в мій бік. Декільком дівчатам Дагна встигла повідомити про те, що я Уна їх господаря.

Колючих, чіпких і оцінювальних поглядів ставало дедалі більше. І дівчата гидливо відверталися, коли я вдивлялася в їхні обличчя. Чулося шепотіння за спиною, яке наштовхувало на думку, що вони вже знали про мій приїзд.

Ми увійшли в кам'яну прибудову, що мало чим відрізнялася від десятка інших таких, що стояли поряд. І руда жіночка лише присіла на стілець із високою спинкою прямісінько біля виходу. Вона почувала себе ніби у своєму власному домі. Закинувши ногу на ногу і склавши руки на грудях, вимовила:

- Комора там. - Хитнула головою в право. - Підвали там, - її підборіддя злегка нахилилося вліво. - Ніж для чищення, бачу, у тебе є. Тим краще. Не хотілося б на тебе витрачати такий цінний прилад. Все одно ти тут ненадовго. Цієї ночі ми з Ейріком станемо подружжям. Тобі такий чоловік не дістанеться!

Зарозуміло піднявши підборіддя вона відвернулась від мене чекаючи що я почну негайно виконувати її вказівку. Але зловивши поглядом подібний стілець і виставивши його перед нею, присіла навпроти повторивши її рухи тіла.

- Невміла як я подивлюся. - Хмикнула жіночка.

- Комора там, підвали тут. - Похитала я головою з боку на бік.

Піднявши ліву брову, дивилася на неї зосереджено з німим питанням на обличчі: «Ну, чого чекаєш?»

- Лапки свої зібрала і вперед! - Повторила я дівчині, що здивувалася.

- Та ти знаєш хто я така? - З її рота вирвався крик.

Безмовно киваючи, я заплющила очі. Спробувавши проігнорувати вереск, що піднявся. Мені звичайно не важко виконати всі її вимоги щодо чищення овочів, але її поведінка вивела мене. І мені захотілося трохи її провчити.

- Та ти, та я...

Схопившись зі свого сидіння вона повторювала ту саму фразу, постійно ковтаючи ротом повітря немов у нервовому нападі. Після чого метнулася до виходу, з гуркотом зачинивши за собою двері.

Тихо посміявшись над смішною картиною, я взялася оглядати середню кімнату кухню. З лівого боку від вхідних дверей виднілася величезна піч. З права височів довгий дерев'яний стіл для приготування їжі. Над яким кріпилися полиці з мішечками та кухонним начинням. Біля печі знаходилося декілька казанків, де вже парувала кипляча вода. Розглядаючи вмістище комори, у мене дозрів чудовий план. Після якого картопля начистилася, і тісто замісилося. Знайдений домашній сир, одразу був перетертий із цукром. І на момент коли грюкнули двері, я вже кидала в окріп останню порцію вареників з сиром, чекаючи коли охолоне пюре.

Три патлаті фурії з широкоплечим велетнем за їхніми спинами, прибули з недобрими намірами.

Озброївшись дерев'яною ложкою, з важливим поглядом розглядала повиту парою тарілку з готовими смаколиками. Шлунок зажадав їжі, і я, облизуючись, наблизилася до готової страви.

Тісто вийшло м'яким і напрочуд пишним. З урахуванням того, що з запасів я використовувала лише борошно, сіль, яйця і прокисле молоко.

Більше не звертаючи уваги на прийдешніх, я продовжила насолоджуватися їжею в задоволенні закочуючи очі.

Чоловік першим не витерпів моєї показової гри й рушив на зустріч до страви. Я милостиво присунула до нього на зустріч тарілку.

З втомленим зітханням ковзнула поглядом до залишків тіста і вже майже охололого пюре. А ось продовжувати ліплення мені не дуже хотілося.

- Чого застигли? Бачите, чоловік голодний. Сідниці в долоні та до мене хутчіше, покажу вам як це робиться! - Звернулася я до дівчат.