Розділ 40. Прекрасний краєвид за межами фортеці Бреннад.

Протягом цього тижня я навмисно уникала залишатися віч-на-віч із лячним лицарем. На моє полегшення, він зовсім не звертав уваги на мою персону, забувши про вінчання. Коли випадково зустрічалася з ним поглядом по тілу проходило неприємне тремтіння. Під час об'їзду кількох фортець він намагався показати мені кожне з місць, що належали покійному батькові дівчини в тіло якої я потрапила.

Зараз я була одягнена в чорну сукню носячи жалобу по ньому. Лорд Пейн запевнив мене, що жалобу не варто так довго носити. Але я наполягла на тому, що мій біль за втратою занадто великий. Як повідомили служниці, я маю право носити жалобу кілька років і не одружуватися. Тим самим я й відстрочила наше весілля з цією страхітливою людиною.

Своєю чергою я переконала повіреного нині покійного Віконта, що не проти наших з ним заручин. Зважаючи на все, йому й так було чим зайнятися за межами фортеці. Тому він не дуже наполягав.

Відколи я втекла, минуло більш як тиждень. Але Ейрік навіть не намагався зі мною зустрітися чи зв'язатися. Дагна за підтримки Ганни, головної управительки фортеці Бреннад багато чого навчилася. І тепер зі спритністю вбиралася, готувала і навіть намагалася кілька разів обмити мене в балії.

Весь день я ходила по замку, сповнена спогадами про проведений час з Ейріком. «Як дивно», розмірковувала я, піднімаючись крутими дерев'яними сходами в східну вежу.

Фортецю Тарнес, ми покинули того ж дня, прихопивши з собою бранців. Високі, широкоплечі, патлаті та кремезні чоловіки після розмови з Дагною відзначилися своєю покірністю і тепер виконували усілякі мої прохання. Що неймовірно втішило сера Пейна.

У фортеці Бреннад вони возз'єдналися з ще десятком таких же велетнів і почали вже разом виконувати доручення з розчищення місцевості від каменів або дерев. Так що лорд Пейн сяяв як свій начищений обладунок і раз по раз посилав до мене своїх людей з проханнями, щоб я поговорила з варварами.

Кілька разів на день Анна підходила до мене, щоб звернутися з питаннями, що стосувалися господарських справ. І я вже повноцінно вжилася в роль господині цієї високої могутньої будівлі, що складається з чотирьох веж і величезного замку в центрі.

Піднявшись на верхівку вежі зі східного боку, я полегшено вдихнула свіже повітря. Сьогоднішній день був особливим і мені хотілося провести його у приємнішій атмосфері. Нудота, що накотила на мене ще вночі. Дуже налякала мене. І тепер я боялася, що цей лорд позбавить мене від частинки Ейріка.

Відкинувши назад голову, я знову вдихнула повітря, що приніс ніжний вітерець. Насолоджуючись ним, вдихала запахи весни. На відміну від Тарнеса, Бреннад був схожий на квіткове поле і радував яскравими барвами весни. Як і своїми запахами. Тут, саме з цього боку фортеці, дули вітри, що несли квітковий аромат. Тут були чутні грубуваті жарти солдатів, які зверталися до варварів. Іноді це переходило всілякі межі і я почала серйозно замислюватися про те, як визволити цих спокійних і сильних хлопців.

Нехай в очах чоловіків і плескалася ненависть, але я чітко бачила, що вона на мене не спрямована. Тому всіляко прораховувала дії лорда Пейна, коли він виїжджає. Скільки із собою, коли бере людей. Що їсть і коли чимось зайнятий.

Що здивувало, то це те, що його їжу постійно першим пробував його зброєносець. Немов лорд боявся, що його отруять. А ще він зневажав усіх дітей покійного Віконта Мантгаретта, крім мене. Серед усіх спадкоємців виділився один, на ім'я Ітан і він найбільше намагався уникати мене. Але мені це було лише на руку. Я сама не хотіла зближуватися з кимось із них, тому що не була насправді їхньою сестрою. Принаймні не вважала їх такими. Саме тому той лицар і не робив більше жодних спроб схилити мене до якнайшвидшого шлюбу, переконуючись у тому, що я підтримую його позицію що до чистоти крові.

Роздуми несли мене до Ейріка, а нудота з новою силою накотила до горла.

- І коли ти йому скажеш? - Промайнуло з-за спини.

Озираючись, моя рука мимоволі потяглася до живота. А погляд натрапив на Ітана.

- Коли? - Більш голосно поставив запитання світловолосий юнак. - Твій невдалий наречений ще в полоні у дикунів. Можна сказати, що від нього. Лорд не вбиватиме свого онука.

- Як ти зрозумів? - Видихнула я від полегшення, розуміючи що хлопець не бажає нашкодити мені або моєму малюку, що ще не народився.

- Ти бліда, це одразу зрозуміло по обличчю. На початку, п'ять днів тому, щойно ти повернулася додому. Я вважав що ця блідість через довгу дорогу. Але ти змінилася. Стала м'якшою чи що.

Ітан тяжко зітхнув.

- Твоя служниця сказала, що ти втратила пам'ять. Але я не вірив. А зараз я довгий час спостерігав за тобою і зрозумів, що вона не бреше. Так, коли ти повідомиш, йому звістку про онука? Не можна більше зволікати. Інакше він вирішить, що дитя від дикуна!

- Гадаєш, він повірить? - Міркувала я в слух.

- Ти переконаєш його!

- Як? - Зі смішком вирвалося з мене.

- Не знаю, але ти маєш це зробити. Адже у твоїй присутності лорд Пейн де Морейн поводиться як хлопчик.

- А хіба він поводився інакше?

- Був інакшим! То що, спускаєшся і кажеш йому? Ніч, зрозуміло, доведеться провести у його ліжку. Морейн не з тих, хто мовчки чекатиме, поки твоє пузо виросте. Якщо будеш з ним ніжною, він дозволить тобі народити.

- Ні, - похитала я головою.

Сама тільки думка про такий зв'язок навіювала огиду і паніку. За ці дні, я нарешті зрозуміла, в який жахливий світ я потрапила. У світ, де чоловіки можуть взяти силою абсолютно будь-яку жінку, прямісінько на столі у трапезній залі.

Чоловіки зовсім не бентежилися цього. І творили подібні непотребства просто на моїх очах. А я ніяк не могла їх зупинити. Одне полегшення, мене не чіпали й двох дівчат, які стояли за моєю спиною. Дагна і Ганна таким чином стали моїм тилом або недоторканними. Тому що лорд Пейн суворо заборонив своїм людям чіпати нас трьох.

- В одному з сіл, цієї ночі спалахне повстання. - Наблизившись, Ітан тихо прошепотів мені на вухо. - Ти можеш спробувати втекти. Але Пейн не дурень.