Епілог.

Сидячи на широкому пледі, під темно-синім тентом. Не хотіла говорити про сутички, що несподівано почалися. Свято врожаю в племені відзначали величезним скупченням народу. Чоловіки влаштували турнір у широкій зеленій долині та зараз змагалися між собою. Мене ж із моїм величезним животиком посадили практично в самому центрі всієї події.

Так не хотілося псувати свято коханому, але болі з кожною хвилиною ставали дедалі сильнішими, а сутички були все частіше.

Весь ранок я вітала голів основних сімей племені, з усих сил намагаючись терпіти біль, що різко накочував і відступав.

Гуннара вже пробачили, як і його сестру. Саме через велич крові їхніх предків, багато помилок прощається. Але як повідомив Ейрік, тепер рід цієї парочки не так користується повагою, як раніше. А повага накопичується із заслугами та після певної провини відіграє значну роль у долі провинившихся спадкоємців.

- Як тобі свято, душа моя? - Поцікавився чоловік, що в цей момент наблизився до мене.

Поруч із ним зараз височіло ще кілька чоловіків. Здається, їхні сім'ї теж дуже значущі для племені. Але в мене перед очима вже все пливло від болю, що накотився зненацька.

- Уно! - Різкий окликнув Ейріка і я зразу приходжу до тями.

- Пробач, - пискнула винно.

Сльозинка миттю скотилася по моїй щоці.

- Малюк не хоче чекати. А я так не хотіла псувати вам веселощів. - Здавлено прохрипіла, намагаючись підвестися на ноги.

- Присягаюсь ім'ям Айвараса! Це знак! - Загорланив з усмішкою чоловік, що стояв праворуч від Ейріка.

Як я зрозуміла, за час перебування в цьому світі. Айварас це якийсь їхній Бог. І всі чоловіки його дуже шанують.

- Покличте Харабу та Мілену! - Закричав з усмішкою Ейрік.

Не встигла схаменутися, як мене одним помахом рук підхопили. Плед піді мною розгорнули й моє здригаюче тільце, від чергового різкого болю, поклали поверх нього.

- Клянуся своїм ім'ям, Торбе, якщо за годину на світ з'явиться мала Егіль. Я наполягатиму на одруженні між нашими дітьми!

- Стривай ще, якщо з'явиться Ульф, ти обіцяв десяток виведених тобою жеребців!

- Айяй! - Подала з образою голос.

У мене тут все болить, а вони вирішують, що зроблять з дитиною, яка ось-ось з'явиться на світ.

- Маленька, потерпи. Зараз з'являться жінки, вони знають, що робити. - Втішив мене Ейрік.

Так і лежала слухаючи в пів вуха, як вони сперечаються щодо імен малюків. Як я зрозуміла з їхньої розмови, Егіль це лезо. А Ульф означає могутній вовк.

Саме з моєї забаганки, ці божевільні, ледь не винищили всю зграю білосніжних вовків. А потім між собою ще сперечалися яке вовченя мені краще подарувати. На щастя вовчиці та батькові потомства вдалося віднести свої лапи від цих озвірілих шкуродерів якомога далі.

Але, тепер, я чітко розуміла, чому їх прозвали варварами та дикунами. Якщо навіть дикі тварини, дивлячись у вічі розлючених чоловіків племені, втікають швидше вітру.

Хлопчик народився практично під ранок, і мої несамовиті крики, напевно, почуло все плем'я. Маля закутали в ту саму вицвілу оленячу шкіру, яку мені подарували в поселенні майстринь. Дитині зрештою дали ім'я Торів на честь Тора. Там виявилося, що вночі Місяць став у якомусь особливому становищі й вони не могли назвати інакше.

Ближче до вечора закотили бенкет, як то кажуть на весь світ. Оскільки фортеця не могла вмістити все це скупчення народу. Вирішили святкувати на природі, в долині, де раніше відбувалося свято. А ніч глибока і темна могла затягтися на довгий час. Оскільки після важкої родової ночі, я проспала практично весь день у поставленому для мене наметі.

Святкування проходило з випивкою та танцями. Мені ж була уготована роль породіллі що відпочиває. Яку тільки вітали кивками й намагалися взагалі не турбувати. Поки мене не гукнув один із чоловіків:

- Ви маєте чудовий вигляд, Уно. Вважаю, що Торб, найщасливіший чоловік на цю мить.

Кивнувши на подяку, я розтягла губи в посмішці. Світловолосий хлопець, уже зміцнів у плечах. Весело блиснувши сріблястими очима і нахилившись, він шепнув мені на вухо:

- Пан просив, щоб я вас провів до намету.

З кивком я зніяковіла, але дозволила йому допомогти мені підійнятися і ми пройшли до одного з численних поставлених для гостей наметів.

- Ви ж не... - раптом я злякалася.

Але він хитнув головою і запропонував зайти із заднього боку намету. Там, наблизившись практично до самої тканини, стояв Ейрік. Привітавши нас помахом руки. Він приклав вказівний палець до губ, натякнувши мовчати. Зацікавившись його загадковістю. Я підійшла до розрізу тканини, який він притримав долонею.

Застигши на місці, вслухалася як двоє, чоловік і жінка, перешіптуються:

- Нарешті ти мій, - сп'яніло бурмотіла Дагна.

Поступово звикнувши до темряви середини намету, я розглянула великого чоловіка, під стать Ейріку. І посміхнулася завмерши на місці. Ніжні руки миттєво звили мій стан, давши надійну опору. А дотики пари в наметі стали сміливішими.

По всьому було видно, що жінка і чоловік повністю роздяглися. Поки чоловік не поклав її на землю і не викрикнув хрипко:

- Невже в тебе досі не було жодного чоловіка?

- Я берегла себе для тебе, я так чекала на тебе Торбе. Прошу тебе!

Чоловік дбайливо підхопив її на руки. Так само ніжно уклавши вже на купу шкір, що виконували роль похідного ліжка. І незабаром ми почули тихий жіночий вигук.

- Тепер ти виженеш її з племені, заради мене. - Видихнула в полегшенні жінка. - Ти ж зробиш мене своєю другою найулюбленішою дружиною, Ейрік?

- Не думай про це, кохана. Ти станеш моєю дружиною. - Почулося ледь чутне від чоловіка.

Його рухи стали різкішими й незабаром я зовсім втратила до них інтерес. Розвертаючись до Ейріка, я тепер повністю розуміла слова сказані кимось у світі: «Тримати свічку».

Ось, у цей момент, почувала себе саме такою людиною, що тримала «цю» свічку.