Глава 6. Викрадач з чавунною черепушкою

Наступного ранку мене розбудила розмова біля дверей. Я зіскочила з ліжка і тихенько підійшла до порогу. Там шепотілася вчорашня панна блондинка і якийсь чоловік.

– Так, так... запевняю вас! – зі знемогою в голосі казала дамочка. – Я особисто їх туди селила. Вчора. Так, це сталося вчора, я поки ще пам'ятаю. Після обіду, ввечері.

– Чудово дякую. Можете йти, – чоловічий голос здався мені смутно знайомим.

– А ви знаєте, що вони збоченці? – відкрила блондинка чоловіку таємницю. – Я їм пропонувала два номери, а вони ні в яку, нам, кажуть, один підійде! Але ж це інцест, так?! А дівчина так та геть одягнена казна як! Ось ви мені скажіть, хіба можна, подорожуючи з чоловіком, нехай і з братом, вдягати штани в обтяжку? Це ж несмак! Я б на такі не поглянула, не те що купила!

«Ну, припустимо, на тебе такі й не налізуть», – подумки заперечила я їй.

Заради правди, варто було сказати, що дамочка для свого віку виглядала дуже навіть нічого, і рочків тридцять тому чоловіки за нею могли табунами ходити, але час все ж отримав своє. Чого ж ти все ще вважаєш себе дівчинкою і до хлопців клеїшся?

– Мені здається, ви не зовсім розумієте...

Чоловік все ж зупинив нав'язливу панночку, а до мене дійшло! Точно таку ж фразу вчора телефоном сказав мені чоловік, який хотів приїхати за мною.

Але як він знайшов нас?! Адже ми й самі не знали, де на ніч зупинимось!

Я кинулася до кімнати, розворушила Пашу, приклавши палець йому до губ, показала на двері, сама ж полізла за ракетками.

Ще коли ми збиралися в дорогу, Паша здивувався, побачивши мій незмінний набір. Але я все одно взяла їх з собою. Звичка у мене виробилася: усюди брати з собою ракетки.

– Раптом, трапиться нагода, не з нудьги ж вмирати!

А тепер виходило, що вони стали нашою єдиною зброєю самозахисту.

Від стуку у двері я мимоволі здригнулася. Паша, не даючи змоги заперечити, наказав мені сісти в крісло, а сам пішов відкривати. Клацнув замок. Я сиділа і не висовувалася, всередині все так і завмерло від страху за нього.

– Я розшукую Майю Миколаївну Крилову. Вона тут? – долинуло до мене.

– Так, – спокійно відповів мій чоловік. – Навіщо вона вам о шостій годині ранку?

– Це важливо…

Почувши гучний хрускіт, я кинулася в коридор! Чоловік лежав долілиць і не ворушився. Паша перевіряв, чи є у бідолахи пульс, а я, як це не цинічно, тремтячими руками розкрила чохол. Так і є – всередині у мене все рухнуло – обидві ракетки тріснули. Ну йолки-палки!

– Пашо! Ну ти що, не міг акуратніше? – мало не плачучи, запитала я.

– Майє, не зараз! – його голос був суворим, тож, якби мала намір влаштувати з того істерику, він би розбився об нього без зайвих заперечень. – Двері на клямку закрий і допоможи мені дотягнути його до кімнати. Досить нам наосліп кататися.

– Слухай, важкий! – відсапуючись, зізналася я, коли ми дотягли непритомного до дивана.

Зв'язавши товариша поясом мого халата, Паша звелів принести води. Проходячи повз холодильник, я подумала, що можна ще лід взяти й прикласти до голови непроханого гостя. Зав'язала кубики в носовичок, сіла на ліжко та акуратно приклала до синця нашого бранця. Ні крові, ні саден не було. Тільки шишка, з якою доведеться змиритися, якщо вже вриваєшся до когось у готельний номер.

Ось же чавунна черепушка! Дві ракетки мені зламав, а самому хоч би що!

Паша бризнув на нього водою, поляскав по щоках, ще раз бризнув, перш ніж чоловік відкрив очі. Неосмисленим його погляд був лише мить. Слідом він різко сіпнувся, намагаючись вивільнитися з пут.

– Так, сиди спокійно, я шишку тобі зменшити намагаюся!

Він повернувся до мене, потім до Паші. Оглянув кімнату і видав:

– Які ж ви ідіоти нелякані! Вікна хоча б закрийте! Чи ти вважаєш, що кожного разу будеш вдало від пострілу снайперського ухилятися? – його голос був злим, а погляд вкрай неприємним. – Я лаври пана Флеса успадковувати не маю наміру!

Ми з Пашею перезирнулися. Він підійшов до вікна і ретельно засмикнув портьєри, включив у кімнаті світло і сів у крісло навпроти бранця.

– Розв'яжіть мене! – зажадав чоловік слідом.

– А ви дозволите, – ввічливо сказав Паша, – ми у вас документи попросимо? А то, раптом, і справді на працівника органів напали. Тоді розв'яжемо і вибачимося.

Не чекаючи відповіді, Паша потягнувся до внутрішньої кишені нашого бранця, перевірив кишені штанів. Документів не виявилося. Замість них на стіл лягли телефон, ключі від машини та пістолет.

– Але ж недобре виходить! Ви нам телефонуйте, погрожуєте, вривається в номер. Що відбувається?

– Ви геть не розумієте, у що вляпалися?!

– Поясніть нам, будемо знати.

– У мене немає часу на пояснення! Я наздогнав вас за неповну добу. А вони на крок попереду, тому що все про вас знають! Ви настільки впевнені в успіху, що готові відмовитися від допомоги?

– Та з чого нам вірити зараз бодай комусь? Ви для нас бандит, який підступом проник у номер! Такий же, як ті, хто намагався зіштовхнути в кювет або стріляв в Майю!