Майже дорослі

Розділ 11

Міс Монро розгнівано дивилася на Катажину, тримаючи простягнутою руку з ідеальним манікюром. Катажина сиділа з опущеною головою не рухаючись і здавалося, навіть не дихала. По класі пройшлася хвиля насмішок та перешіптувань. Хтось був засмучений, хтось потішався з того, що діялося з найкращою ученицею в класі, але байдуже точно нікому не було.

Елліот був геть розгубленим, не вірив своїм очам. Те, що відбувалося з Катажиною його пригнічувало й лякало. Він декілька тижнів займався з нею англійською і точно знав рівень її знань, знав ніжну любов до англійської мови та літератури. Здавалося, дівчинка, котра сиділа за партою перед міс Монро, крім зовнішньої оболонки, зі справжньою Катажиною нічого спільного не мала.

— Підведися! — наказала міс Монро.

Катажина повільно встала з-за парти, але погляд свій на вчительку так і не підвела.

— Повтори ще раз!

— Я не виконала завдання, — голос її був сухим та безбарвним.

— Повірити не можу! — міс Монро стиснула зуби. — І це після того, як я вчора з тобою поговорила та великодушно дала тобі шанс реабілітуватися сьогодні? Катажино, я не впізнаю тебе!

— Я теж, — прошепотів Елліот, спостерігаючи за виразом її обличчя.

— Ти маєш виправдання? Ну хоча б якесь? — в голосі міс Монро продзвеніло ледь приховане благання.

Катажина мовчки хитнула головою.

— В такому випадку, я мушу поговорити з твоїми батьками, — міс Монро зітхнула і повернулася до вчительського столу.

Елліот вже хотів підвестися та сказати, що це його провина, бо через їхні заняття Катажина просто немала часу на власне навчання, але раптом зрозумів, що весь поточний тиждень вони не займалися. Більше того, Елліот її практично не бачив ні в школі, ні по за нею. Розуміючи, що вже нічого не зможе змінити, Елліот схилив голову до своїх зошитів, намагаючись зосередитися на уроці.

 

Майкл прямував з природничих наук на вулицю. Настала велика перерва, котру учні проводили за ленчем. Погода не надто сприяла перекусу на шкільній галявині, тому він пройшов до їдальні та взявши собі сік, сів за вільний столик біля вікна. Розглядаючи учнів, котрі, наче ті мурахи, метушилися по шкільному подвір’ї, Майкл не помітив, що біля вітрини з їжею зібралася купка роззяв. Його увагу привернув звук розбитого скла і лише тоді Майкл нарешті озирнувся.

— Ах ти ж мала ідіотка! — то кричав Фарелл.

Майкл підвівся, швидким кроком прямуючи до натовпу. Фарелл вже знайшов собі нову жертву, але й цього разу у нього щось пішло не так. Протиснувшись у центр кола, Майкл побачив кволого хлопчину, не старшого за нього самого: типового ботана у великих окулярах та з прищами по всьому обличчі. Він сидів на полу, обтрушуючи з кучерявого волосся шматки салату. Фарелл стояв навпроти нього, але й на його олімпійці виднілися сліди чогось темного, а біля ніг лежали осколки склянки. Його палаючі вогнем очі були прикуті до худенької дівчинки з двома довгими короткими кісками, перекинутими на груди.

— Та ти за це зараз без зубів залишишся! — продовжував верещати Фарелл, підступаючи до неї.

— Я тебе не боюся! — без тіні страху викрикнула вона, відкрито дивлячись йому у вічі. — А знущатися з Дейва більше не дозволю. Взагалі досить вже!

— Зараз ти в мене отримаєш! — Фарелл кинувся до неї, стискаючи кулаки, і замахнувся однією рукою.

Блискавично виступивши перед дівчинкою, Майкл перехопив його руку, заломлюючи пальці, і надійно зафіксував. Фарелл безсумнівно був сильним та дужим хлопцем, укласти його на лопатки було важко навіть одноліткам, проте він не мав гнучкості, витривалості та спритності Майкла. Одним точним ударом Майкл повалив його на коліна.

— Якого біса, Беннер? — застогнав Фарелл.

— Те ж саме хочу спитати тебе, — відповів Майкл, все ще стискаючи до хрусту його пальці.

— Пусти, бо зламаєш, — Фарелл спробував підвестися, але не зумів. Коліно Майкла впиралося йому між лопатки.

— А що ти міг зламати Дейву? Ти подумав? — дівчинка нахилилася до його обличчя. — Шкода, що не маю ще однієї склянки, бо нею я б гепнула тобі просто поміж очі!

Майкл повільно відпустив Фарелла, відступаючи. Той підвівся на ноги, але раптом замахнувся на Майкла. На що він сподівався, Майкл просто не уявляв. Його реакція була миттєвою. Ухилившись, Майкл схопив його за плечі, легко вдаряючи коліном в живіт.

— Краще йди! — застерігаючи промовив Майкл.

— Ти ще мені заплатиш, Беннер! Я це тобі обіцяю, — Фарелл пішов, а за ним попленталися і його п’ятеро товаришів. — Обіцяю! — викрикнув він десь біля дверей.

Майкл, провівши його байдужим поглядом, повернувся до дівчинки, що допомагала Дейву підвестися на ноги, паралельно простягаючи йому паперову серветку. Хлопчина взявся протирати свої окуляри. Натовп розійшовся і біля осколків скла та зелені на полу залишилися лише Майкл та дівчинка. Присівши та огорнувши пальці серветкою, вона взялася збирати скло. Не придумавши нічого кращого, Майкл присів поряд, протягнувши їй ще одну серветку.

— Дякую, — вона широко всміхнулася, показуючи не надто рівні, але доволі милі зубки. — Дякую, що допоміг, хоча я не просила допомоги.

— Навіщо ти виступила проти Фарелла? — натомість запитав Майкл.

— Бо дістав вже! Хто дав йому право ображати інших? Хто він взагалі такий? — її миле личко палало гнівом.

— І все ж одній йти проти нього та п’ятьох його друзів, то по-дурному. Я вважаю, — Майкл кинув на серветку останній шматочок скла.

— Знаю, — кивнула вона, згортаючи рештки салату. — Просто коли побачила, що той придурок просто підійшов і висипав на голову Дейва салат й ніхто навіть не зойкнув, мене злість взяла. Чим Дейв завинив йому? Чим завинили йому всі в цій школі?

— І ти вилила на нього сік? — з усмішкою запитав Майкл.

— Ні, — хитнула кісками вона, теж усміхаючись. — Я ним у Фарелла жбурнула!

Звівши брови у щирому подиві, Майкл секунду просто дивився на неї, а тоді вони одночасно розсміялися.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше