Розділ 23

В кінці січня відсвяткували день народження Чада. Хлопчик ще декілька тижнів після того ходив з комічно-серйозним виглядом та насміхався зі старших братів, що вже став старшим на рік, а вони поки-що ні.

Наближалося літо і час полетів швидше. Шкільні справи забирали левову частку часу хлопців. Здавалося, ні на що інше бажання вже не залишалося. Так хотілося думати Елліоту. З Катажиною вони бачилися лише в межах школи, бо вона прийняла пропозицію працювати у шкільній газеті, а ще тричі на тиждень мала двохгодинні заняття танцями. Вони не віддалялися одне від одного, зовсім ні, проте щось в їхніх стосунках все ж змінилося. Елліот поки що не міг зрозуміти, що саме. Виною тій зміні вважав своє спонтанне рішення її поцілувати після Зимового балу. Проте починати ще одну розмову вважав даремно. Елліот досі грав у бейсбольній команді і нікуди не збирався з неї йти, тільки там випускаючи пар.

Майкл з головою заглибився у навчання, паралельно ходив на баскетбольні тренування, отримавши позицію важкого форварда та вважався досить перспективним гравцем. Про його почуття до знайомої незнайомки Еллліот більше не питав.

Катажина вийшла з театрального залу, де проходили танцювальні заняття та озирнулася, чекаючи на Беккі.

— Я йду, йду, — Беккі запхала в сумку рушник. — До роздягальні?

— Так, — Катажина кивнула, а потім побачила Пеггі, котра в компанії нових кращих подруг прямувала коридором. — От, дідько!

— Досі нервуєш через неї? — співчутливо спитала Беккі, помічаючи розгублений погляд Катажини.

— Мені не комфортно, коли бачу її, — кивнула Катажина.

— Головне не показуй, що боїшся, бо як тільки Пеггі те помітить, вона тебе проковтне, — порадила Беккі. — В ній є щось від Фарелла. Навіть дивно, що вони досі не зустрічаються. Ото була б парочка!

Катажина усміхнулася словам Беккі:

— Коли ми дружили, вона не здавалася такою.

— Пеггі Паркер завжди такою була, просто ти ніколи не перечила їй. Це основна причина. Розумієш… — задумалася Беккі. — Пеггі наче й непогана, поки справа не доходить до її особистих вподобань. Як би це тобі пояснити…

— Та ми всі такі, напевно, — задумливо промовила Катажина.

— Ні, тут інше, — не погодилася Беккі. — Все завжди має бути так, як хоче вона і думка інших її, за великим рахунком, геть не цікавить. Якщо хтось спробує перечити — плюс нова жертва у її списку. Певне ти виявилася однією з тих жертв.

— Але ж я їй не перечила, — впевнено відповіла Катажина. — Ні, звісно тоді в коридорі, коли нас перервав Майкл, я дала відсіч, але вона ж накинулася на мене першою.

— Є причина, Кат, — хитнула головою русоволосою головою Беккі. — Повір, що є. Може справа в Елліоті?

— Та ні, вона ж впадає за Майклом, — хитнула головою Катажина.

— Точно! — згадала Беккі.

Пеггі порівнялася з ними, проте окрім презирливого погляду, нічим більше Катажину не обдарувала. Полегшено зітхнувши, дівчата пішли до роздягальні, а потім попрощалися. Беккі мала розшукати Дейва, а Катажина збиралася зайти до редколегії та занести ескізи малюнків до Дня матері, котрі мали розмістити в газеті поряд з привітаннями. Хоча до нього було ще більше двох місяців, головний редактор газети вимагала, щоб все було підготовлено заздалегідь.

Завернувши за ріг Середньої школи, Катажина пішла не до парадних дверей Старшої школи, а вирішила скоротити шлях, ввійшовши через службовий хід, звідки одразу вели двері до кабінету редколегії. Так її Джессіка навчила робити.

Катажина вже взялася за ручку дверей, як почула обривки сварки. Голоси долинали з-за іншого рогу приміщення. Десь там знаходився вуличний шкільний туалет.

— Я сказала пусти! — знову почувся дівочий крик.

Голоси здалися знайомими і Катажина не роздумуючи поспішила туди, визираючи з-за рогу. Джессіка стояла в оточенні Фарелла та ще двох його посіпак, стискаючи кулаки.

— Геть руки від мене! — закричала в розпачі. — Бо я піду до директора.

— Якби він мав мені щось зробити, то вже б зробив, — розреготався Фарелл.

— Не лізь, бо я тобі всі зуби повибиваю. Потвора ірландська! — Джессіка кинулася на нього.

В ту ж мить він перехопив її руки заломлюючи та струснув нею так, що аж зуби клацнули:

— За ці слова я тебе на шмаття порву!

Катажина кинулася до них, сподіваючись хіба що на ефект несподіванки, бо більше сподіватись було ні на що. Вдаривши Фарелла по спині рюкзаком, вона застигла на місці, не знаючи, що робити далі.

— Що за… — Фарелл повільно обернувся. Втрачаючи цікавість до Джессіки, він відштовхнув її.

Катажина затремтіла під тим поглядом розуміючи, що їй певне кінець.

— Кого я бачу? — Фарелл огидно вишкірився. — Тепер сама нариваєшся?

— Не чіпай її, — Джессіка спробувала відштовхнути Катажину, затуляючи собою.

— Ви обидві сьогодні на горіхи отримаєте. Так, хлопці? — зареготав Фарелл.

Хулігани  підтримали той сміх, тіснішим кільцем обступаючи дівчат.

— Не наближайся! — застерігаючи мовила Катажина.

— Бо що? Пожалієшся своєму американському ніндзя? — Фарелл схилися до неї так, щоб його очі опинилися на рівні її очей.

— Пожаліюсь і він відлупцює тебе так, що матір рідна не впізнає! — Катажина й бровою не повела.

— То перекажи, що я його не боюся. Жодного з них! — глузливо похитав пальцем перед самим її носом Фарелл. Його друзі знову зареготали.

— Так і скажу! — самовпевнено відповіла вона. — Забирайся звідси!

— Сама забирайся, це ти перервала нашу милу розмову, — Фарелл спіймав її за плече, штовхаючи від себе.

Не довго думаючи, Катажина стиснула кулак і зацідила йому по обличчю, чуючи хрускіт власних кісток.

— Мерзотниця! — Фарелл навідліг вдарив її у відповідь і Катажина впала на землю.

Джессіка користуючись моментом зі всієї сили врізала ногою йому в коліно.

— Охоронець йде! — закричав один з хлопців. — Тікаймо!

Нічого не кажучи, проте палаючи від гніву, Фарелл кинувся за рештою, що вже втікали в бік туалету. Джессіка простягла руку, допомагаючи Катажині підвестися. Вони швидко застрибнули до приміщення, зачиняючи двері та обидві спробували віддихатися.