Майже дорослі

Розділ 24

Про те, що у Майкла день народження, Катажина дізналася випадково і лише завдяки щасливому випадку.

Стояв погожий квітневий день. На вулиці яскраво світило тепле сонечко, більшість учнів проводили свою велику перерву на шкільному подвір’ї, вибираючи місця за своїм смаком. Елліот, Катажина, Джессіка, Беккі та Дейв сиділи під старим крислатим дубом, насолоджуючись своїм ланчем та обговорювали тему, котра з кожним днем ставала все актуальнішою — літні канікули.

— Хто куди поїде? — поцікавилася Беккі, потягуючи свій сік. — Я проведу літо у місіонерському літньому таборі. Нудота!

— Я буду вдома. В батька цьогоріч відпустку перенесли, — зітхнув Дейв, зручніше вмощуючись між Джессікою та Беккі.

— Їду до дідуся з бабусею, маминих батьків, — Джессіка навіть погляд від своїх нотаток не відірвала. — Вперше за свої чотирнадцять років.

— А чому так? — поцікавилася Катажина.

— Вони з мамою були не в найкращих стосунках, але щось раптом змінилося. Хоча ніде правди діти, їхні різдвяні подарунки найкращі і завжди доречні, — відповіла Джессіка.

— Тобто ти такий собі білий прапор між ними? — всміхнулася Катажина, жуючи яблуко.

— Щось на кшталт, — кивнула Джессіка, теж всміхаючись. — А ти?

— У батька відпустка і тому полетимо до Польщі, — відповіла Катажина. — Ел?

— У дідуся, — відповів він. — Як і щоліта.

— Будете тренуватися? — засміялася Беккі. — Коли ти вже нас навчиш?

Всі розсміялися.

— І відпочивати, і тренуватися. Хоча з кожним роком його тренування стають все важчими та складнішими, — відповів з усмішкою Елліот.

— Уявляю собі, — Катажина співчутливо торкнулася його плеча.

— До речі, а де Майкл? Ми щось останнім часом його не бачимо, — поцікавилася Джессіка.

— А що таке? Ти на нього запала? — засміявся Елліот.

— А якщо і так то що? — Джессіка з викликом поглянула на нього.

— Нічого, — він примирливо звів вгору долоні. — Просто спитав.

— Просто відповіла, — мовила вона суворо, але за мить дзвінко розсміялася, штовхаючи під бік Катажину.

— Між іншим, у Майка сьогодні важливий день, — додав Елліот.

— Який? — не одразу зрозуміли друзі.

— Як це який? Хлопчині сьогодні п'ятнадцять виповнюється. Важливий вік, так би мовити, — поважно вимовив Елліот.

— День народження, — Катажина відчула хвилю ніжності, котра накрила з головою. Їй до поколювання в кінчиках пальців захотілося побачити Майкла, сказати йому хоча б кілька теплих слів.

— Що ти для нього підготував? — запитала Беккі.

Підлітки враз пожвавішали, зачувши про день народження.

— Він захопився різними браслетками зараз…

— Як і всі ми, — Дейв підняв своє зап’ястя, прикрашене сплетеними на індіанський манер джгутиками і кивнув на зап’ястя Елліота, котре прикрашав широкий шкіряний браслет.

— Це точно, — погодився Елліот. — Тому я подумав про якийсь черговий браслетик. Вони реально Майку подобаються.

— Може щось більш вагоміше, — мовила Джессіка.

— Щось більш вагоміше він отримає на шістнадцятиліття, — відмахнувся Елліот.

— Ми думали, ти його любиш, — розсміялася Беккі.

— Я його обожнюю, але фантазії, як у нього, в мене нема, — відповів Елліот.

— Буде вечірка? — поцікавилася Джессіка.

— Ні, бо Майк категорично проти. Є за ним такий фетиш, — зітхнув Елліот.

— Перерва закінчується. Давайте вже збиратися, — Дейв глянув на наручний годинник.

— Так. Точно пора вже, — підтримала Беккі.

Катажина їх майже не чула, хоча на все справно кивала головою. Її думки займало лише те, що у Майкла день народження, а вона навіть подарунка не мала, а навіть якби й мала, навряд чи змогла б його подарувати.

— Пішли, проведу тебе, — Елліот взяв її рюкзак і вони попрямували вбік приміщення Середньої школи.

Катажина кивнула.

— Побачимось, — гукнув через плече решті Елліот, а тоді поглянув на Катажину. — В тебе що зараз?

— Алгебра, — розсіяно відповіла Катажина. — Знову тести.

— До кінця навчального року трохи більше місяця, гадаю далі навантаження стануть взагалі пекельними, — розвів руками Елліот. — Майже як у дідуся.

— І де ж важче? — усміхнулася вона.

— Зроблю вигляд, що не чув цього питання, — засміявся Елліот. — Гаразд. Мені час на інформаційні системи. Удачі на тесті!

— Дякую, — Катажина кивнула, встаючи до своєї шкільної шафки та дістаючи потрібні зошити й підручник. Притиснувши до себе приладдя зачинила шафку та повільно пішла вбік класу.

Хвилюватися причин не було, бо тести виявилися для Катажини досить легкими і вона впоралася швидше за інших, кладучи листок на стіл вчителю.

— Ти можеш бути вільна, Катажино, — всміхнувся вчитель, поглядаючи на її листок. — Добре, дуже добре.

— Дякую, містере Ортіз, — Катажина тихо взяла свої речі та вийшла з кабінету.

Тривав урок і тому в коридорі було зовсім тихо. Катажина повернулася до своєї шафки та взявши рюкзак, попрямувала до вхідних дверей. То був її останній урок того дня.

Не бажаючи чекати друзів і навіть Елліота, Катажина рушила вбік шкільних воріт, аж раптом помітила Майкла, котрий був на стоянці, поряд зі своїм велосипедом. І радіючи з того, і разом з тим почуваючи себе цілковитою дурепою, вона поглянула в його бік ще раз. Майкл її помітив і легенько змахнув рукою на знак вітання. Не придумавши нічого іншого, Катажина звернула на стоянку, відчуваючи як в грудях починає пришвидшувати біг її серце.

— Привіт, — Майкл всміхнувся. — Тікаєш з уроків?

— Ні, — Катажина дзвінко розсміялася. — Як ти міг про мене таке подумати?

— Сам в шоці, — засміявся він.

— У нас тест був, я впоралася швидше за всіх і містер Ортіз мене відпустив, а більше уроків сьогодні не маю, — за звичкою мило схилила голівку на бік вона. — А ти що тут робиш?

— Класно тобі, — Майкл роззирнувся на порожню стоянку. — Я чекаю на хлопців з команди. У нас сьогодні тренування і гадаю, воно затягнеться.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше