Розділ 25

Майкл повернувся близько п’ятої і здивувався тому, що вдома був лише батько. Хлопці не збиралися нікуди йти, наскільки він знав. Залишивши рюкзак у своїй кімнаті, Майкл спустився у вітальню, помічаючи батька за вранішньою газетою, котру він не встиг прочитати.

— Привіт, тату, — Майкл присів поряд з ним. — А де всі?

— І тобі, — Віктор поглянув на нього з під газети. — Пішли до піца-залу. Попросили передати, щоб ти приходив до них.

— Я ж просив без оцього всього, — зітхнув Майкл.

— Перестань! — Віктор поплескав його по плечу. — У тебе ще немає вагомих причин, щоб не святкувати свої дні народження. От коли тобі буде за п’ятдесят, тоді й поговоримо.

Майкл усміхнувся.

— Там нічого такого, — продовжив Віктор. — Хлопці просто замовили піцу. Йди, бо вони там вже з годину чекають.

— Гаразд. Лише одяг зміню, — Майкл побіг сходами до їхньої кімнати.

— Всі все зрозуміли? — запитав Елліот, плескаючи в долоні.

— А то, — пробасила Джессіка, — як в дешевих комедіях.

— Не так, бо там ще стриптизерка, котра з торту вистрибує, — додав Дейв з усмішкою, а тоді знітившись поправив окуляри. — Я таке чув.

Молодь розсміялася, а Елліот лише головою хитнув.

— Здається, Майк йде, — Беккі відійшла від вікна піца-залу.

— То стриптизерки не буде? — продовжував хихотіти Дейв.

— Майку п'ятнадцять, а не двадцять п’ять, — нагадав Елліот.

— А вік згоди в нашому штаті який? Нагадаєш? — Джессіка раптом проникливо зазирнула йому в очі.

Елліот від несподіванки ледь власною слиною не подавився:

— Не… Не знаю. Шістнадцять? А що?

В наступну мить Джессіка розреготалася і Беккі підтримала її сміхом.

— Божевільні якісь, — пробурмотів Елліот відчуваючи, що вона тим питанням поставила його на словесні лопатки. — По місцям!

Елліот встав попереду друзів, кинувши короткий погляд на Катажину. Відколи вона прийшла, вони й словом не обмовилися. Він наче вже й не злився на неї, але розмовляти не поспішав, списавши все на те, що надто заклопотаний. Катажина ж чомусь нервувала, а Елліот не міг зрозуміти, в чому причина. Вирішивши, що побалакає з нею після свята, зосередився на сюрпризі для Майкла.

Думки Майкла весь час крутилися біля того, що сталося на стоянці. Досі з важкістю вірилося, що Катажина поцілувала його. І нехай, що той поцілунок був лише в щоку, нехай, що він ледь відчув його, нехай, що то було через його день народження. Проте її вуста торкалися його шкіри і нічого солодшого Майкл в своєму житті ще не відчував.

Раптом Майкл різко зупинився, бо нова здогадка буквально паралізувала його. В голові виникло нове питання. А що коли й вона відчувала щось до нього?

Майкл труснув головою відганяючи ту думку, наче настирливу мушку. Такого бути не могло, бо Катажина була Елліотом, бо Елліот їй подобався, бо вона дозволила Елліоту себе цілувати.

Щоб він там собі не малював, шансів щодо Катажини не мав. Та й йти проти рідного брата Майкл ніколи б собі не дозволив.

Переступивши поріг улюбленого піца-залу, Майкл аж голову в плечі втягнув від крику, коли друзі вигукнули йому привітання з днем народження.

Несхвально хитаючи головою, але яскраво усміхаючись, Майкл дивився на них, проте бачив лише Катажину. Вона була одягнена в симпатичну джинсову спідничку, рожеву водолазку і коротку джинсову курточку, а на ніжках виблискували високі лаковані чобітки.

В горлі пересохло і Майкл титанічним зусиллям волі примусив себе зосередитися на привітаннях решти. Хлопці тиснули йому руку, дівчата обіймали, а коли черга дійшла до Катажини, вона вручила йому маленький пакуночок і пів хвилини вони ніяково переступали з ноги на ногу, бо не знали як підступити одне до одного. Все вирішив маленький хлопчик, котрий побіг за кулькою з більярдного столу, яка дивним чином котилася по підлозі в їхній бік. Він неумисно штовхнув Катажину, хапаючи кульку, і Майкл миттєво обхопив руками її тоненьку талію, зазираючи у величезні вологі очі. На коротку мить для Майкла все навколо зникло, перетворилося на розмиту пляму за межами свідомості і не важливо, що для інших картинка була живою та яскравою.

— Вітаю, — голос Катажини тремтів наче не налаштована скрипка.

Вона обережно вивільнилася з його рук, але Майкл голову б дав на відсіч, що хотіла в ту мить зовсім іншого.

— А свято вже почалося? — голос Пеггі навіть Майкла з солодкої омани вивів. Він, та й всі решта, здивовано подивилися на ще одну гостю.

— Хто її запросив? — прошепотіла Джессіка, але не комусь конкретно.

Елліот вже було розтулив рота, щоб сказати їй щось в’їдливе, та Пеггі випередила його:

— Майку, який гарний сюрприз тобі друзі та брати влаштували, а ти вже поділився з ними своїм сюрпризом?

Декілька місяців Пеггі не було чути, Майкл навіть вирішив, що в ній прокинулася гордість і погрози все ж були порожніми, але виявилося, весь цей час вона виношувала свою помсту. Майкл був впевнений, що за мить Пеггі розповість про його почуття до Катажини і тоді всьому настане край: друзі від нього відвернуться, Катажина зневажатиме, а Елліот зненавидить.

— Про що ти? — Елліот ступив до неї. — Майку, про що вона?

— Майку? — прощебетала Пеггі. — Ну?!

Майкл зблід мов крейда, здавлено ковтнувши.

— Про що зараз мова? — нетерпляче запитала Джессіка.

Пеггі поглянула на Майкла. Мить вона наче балансувала між однією з відповідей, котрі приготувала, а тоді підійшовши до нього, поклала долоню на його плече:

— Про те, що ми тепер зустрічаємося. Так, Майку?

О, так! Помсту Пеггі вміла подати потрібної температури — ідеально холодною.

Майкл поглянув на Катажину, впіймавши краєм погляду раптовий біль, що торкнувся її лялькового обличчя, а тоді перевів погляд на Елліота. Вибір був очевидним. Він не міг ризикувати братом, не мав права.

— Це правда, Майку? — здивовано запитала Джессіка.