Розділ 27

Обоє незчулися, як поглибили поцілунок і він перестав бути лише доторком їхніх вуст. Джессіка опустила руки йому на плечі, а Елліот стис її талію долонями. Проте в наступну мить вони так само різко відірвалися одне від одного. Шоковано обхопивши щоки тремтячими долонями, Джессіка дивилася собі під ноги, а Елліот, важко дихаючи, лише кліпав очима.

— Вибач, я… — Джессіка спробувала сказати хоч щось.

— Ти вибач, я просто…

— Я не хотіла…

— Я не думав…

— Боже мій! — Джессіка обкрутилася на місці, наче вжалена, все ще притискаючи долоні до розпашілих щік.

— Не знаю, як це ми так… — Елліот потер перенісся.

— Краще йди, Ел, — Джессіка спробувала надати голосу звичної бадьорості.

— Так, я піду вже, — він поспішив від її ганку, але раптом озирнувся.

Джессіка стояла на сходинці опустивши голову і обхопивши плечі руками. Він не міг сказати з впевненістю, але здавалося, вона плакала. Елліот відчув жаль. Захотілося повернутися назад і пригорнути її до себе та стерти ті сльози з милих щік, проте Елліот не наважився. Натомість він вже стрімголов мчав до власного будинку, намагаючись зрозуміти, що ж то таке сталося. Перші хвилин п’ять мозок вперто ігнорував слово поцілунок, але ж саме ним  називалося те, що сталося між ним і Джессікою.

Елліот труснув головою, відганяючи від себе ті думки, хоча й розумів, що даремно. Він же чудово знав, що в нього є Катажина, і якщо геть чесно, то Джессіка до неї точно не дотягувала.

Катажина по праву вважалася найкрасивішою дівчиною Середньої школи і не мала жодної конкурентки. Навіть дівчата Старшої школи вже з побоюванням поглядали на Катажину, бо половина старшокласників були зачаровані нею, а деякі навіть щиро закохані. Елліот мав безліч друзів серед учнів різних класів і знав всі гарячі новини, а Катажина була чи не найголовнішою з тих новин ось уже протягом дев’яти місяців.

Такий захват від його дівчини лестив би будь-якому хлопцеві і звичайно Елліот не був виключенням. Йому приносило задоволення тримати її руку в своїй, коли вони йшли по шкільному подвір’ї, наповненому учнями, обіймати за тендітні плечі, сидячи під деревом під час ленчу, ловити її лялькову усмішку, адресовану лише йому, знаючи, що поряд мліють безліч інших хлопців. Проте Джессіка… З нею Елліоту завжди було так легко, так просто, так звично. З Джессікою йому можна було залишатися самим собою, а поряд з Катажиною Елліот завжди намагався контролювати те що думає, що каже та що робить. Інколи, останнім часом, Елліот ловив себе на думці, що Катажина була занадто ідеальною і їй пасував би такий самий ідеальний хлопець. Себе ж ідеальним Елліот ніколи не вважав. Так, з кожним новим днем стаючи дорослішим, Елліот починав розуміти, що насправді не вартий Катажини, бо занадто приземлений для неї.

В чергове труснувши головою, Елліот нагадав собі про єдину причину, по якій він був з Катажиною — вона йому подобалася. Вона дуже йому подобалася і не дивлячись на проблеми, котрі тягнулися у них вже декілька місяців, Елліот знав, що йому без неї буде погано. До того ж відчував, що теж подобається їй, а це було головним.

— Ел, чувак, давай на чистоту! — він зупинився і, роззирнувшись, продовжив свій монолог. — Якби зараз повернути час на годину назад, ти б зробив знову те, що ти зробив?

Говорити вже не було сенсу, бо відповідь миттєво виринула в його підсвідомості. Так, Елліот все одно б поцілував Джессіку, бо він того справді хотів.

Майкл здивувався поведінці Елліота, коли той повернувся додому. Він виглядав якимось задумливим та надто серйозним. Нічого подібного за ним не водилося зазвичай.

— Як справи? — Майкл підвів погляд від нового коміксу та зручніше влаштувався на своєму ліжку, підпираючи спиною стінку. — Як фільм?

— Круто! Було весело, — розсіяно відповів Елліот, нащось зазираючи до свого вже спакованого рюкзака.

— Весело? Я думав ви на трилер ходили, — Майкл зіщулив очі, придивляючись до середнього брата.

— Так, але там були різні моменти, — погодився Елліот.

— Джесс сподобалося? Які у неї враження залишилися? — продовжував далі Майкл, навіть не підозрюючи, що тими питаннями заганяє Елліота у глухий кут.

— Добрі. Думаю добрі, — пробелькотів Елліот, риючись у своїй шухляді. — Як там Пеггі?

— Ми не бачилися сьогодні, — відповів Майкл.

— Ти закоханий в неї? — раптом запитав Елліот, різко повертаючись до нього.

— Ні, — не думаючи ні секунди, відповів Майкл.

— А ту, іншу… Її ти кохаєш, правда? Хоч ти про неї більше не згадуєш і твої істинні почуття вже неможливо прочитати за маскою, котра чомусь з’явилася на твоєму обличчі, я ще інколи все одно помічаю, як ти завмираєш, коли грає певна пісня, або коли раптом в твоїй уяві виринає якийсь певний спомин.

Красиве обличчя Майкла враз накрила прозора імла суму:

— Здається, так. Те, що я не згадую про неї, не означає, що я її забув.

— Як ти розрізняєш… Як розділяєш ці два почуття: звичайну симпатію, що з часом мине, і справжнє кохання? — спитав Елліот чомусь раптом зблідши, мов крейда.

— Це не розрізнити. Ти це відчуваєш на підсвідомому рівні, — повільно відповів Майкл. — Просто відчуваєш і все. Чому ти питаєш?

— Не знаю. Здається, я починаю плутатися у своїх почуттях до Катажини, — Елліот змовк, відводячи свій розгублений погляд від брата, не бажаючи зізнаватися в тому, що сталося між ним та Джессікою на ганку її будинку.

Майкл напружився, але за мить вже оволодів собою, мовчки дивлячись на нього.

— Не звертай уваги, певне мені той фільм по мізкам вдарив, — розсміявся Елліот. — Піду, погляну де Чад, бо щось в будинку надто тихо стало.

Майкл згідно кивнув і повернувся до коміксу знаючи, що Елліот, навіть оком не змигнувши, йому щойно збрехав.

Джессіка виглядала дивною та якоюсь розсіяною і Катажина не могла зрозуміти, що ж з нею сталося. Вона спробувала поговорити в кабінеті редколегії, але Джессіка весь час спроваджувала розмову в інше русло, потім поновила спробу під час ленчу і навіть Беккі запитала, але та була надто зайнята проблемами з Дейвом. Вони чомусь посварилися і вже другий день взагалі не розмовляли, тому з’ясовувати, що сталося у Джессіки, Беккі не мала ні сил, ні бажання. Полишивши Беккі в спокої, Катажина пішла шукати Елліота.