Розділ 51

Ранок і справді видався для хлопців важким, але якщо завдяки багаторічним тренуванням з Кенто Майкл таки змусив себе прокинутися та встати під холодний душ, щоб привести до ладу бардак в голові, то Елліот до дванадцятої дня навіть очей розтулити не міг. Добре, що хоч Віктор вже був на роботі і про те, що старші сини влаштували собі нічну пиятику просто у кімнаті, навіть не здогадувався.

Ледве спустившись на кухню, Елліот помітив недопиту каву у Майкловій чашці і здивовано вигнув брови. Навіть уваги не звернув, коли брат перейшов на той міцний вранішній напій. Зовсім недавно вони ж обидва вважали, що каву п’ють лише дорослі.

Згадалася Пем та те, що власне й передувало пиятиці. Елліот відчув, як тіло напружилося. Згадувати було неприємно. Ні, не так! Згадувати було брудно.

В думках виринуло обличчя Джессіки. Її очі, такі схожі на його власні, милі, ледь помітні, веснянки на переніссі, неповторна усмішка з дещо викривленим зубчиком. Він робив її схожою на вампіра, але до тремтіння в колінах подобався Елліоту.

Елліот застогнав і сьорбнув недопиту Майклову каву. Вона виявилася огидною: холодною, гіркою й геть без цукру.

Не дивлячись на те, що вони були не разом, що не мав жодних причин виправдовуватися перед Джессікою, Елліот почувався жахливо. Вважав, що зрадив її так само, як зрадив і Катажину. Думав над тим, що можливо Боженько зробив все правильно, не даючи їм змоги бути разом, бо Елліот справді виявився нікудишнім бойфрендом і на хорошу дівчину геть не заслуговував: ні на Катажину, ні на Джессіку, ні на будь-яку іншу.

Зателефонувала Катажина, радісно повідомляючи, що вже повернулася. Елліот розповів, що Майкл на роботі і буде не раніше шостої вечора, тому їй краще відіспатися. Мило попрощавшись, Катажина повісила слухавку.

Елліот пішов у душ та простояв під теплим струменем води хвилин десять, але полегшення не прийшло. Вмикати холодну воду не наважився. Ледь запхнувши в себе пів склянки соку, Елліот пішов до піца-залу, плануючи пообідати вже там.

Сам собі зарікся більше не пити, бо перше похмілля виявилося до біса огидною справою.

Майкл поїхав до Катажини, щойно повернувся з роботи та побачив записку від Елліота, залишену під магнітиком на дверцятах холодильника.

Тільки-но зачувши, що приїхав Майкл, Катажина вискочила з будинку та кинулася алеєю до нього. Обхопивши його шию руками, вона так міцно його обіймала, що Майкл аж здивувався, де у тому тендітному тілі криється стільки сили.

— Не вірю, що справді тримаю тебе в обіймах, — прошепотіла, не відпускаючи.

— Не вірю що це ти, а не моє чергове марення, — усміхнувся Майкл. — Тебе не було так довго.

— Я знаю, знаю, що обіцяла повернутися на початку липня, а вже початок серпня. Пробач! Повір, я сумувала не менше, аніж ти.

Майкл зазирнув їй у очі, відчуваючи, що за мить поцілує. Вперше! Проте на порозі з’явилася Марія і весело вітаючись запросила його на вечерю. Бажаючи бути чемним та вихованим, Майкл погодився та стискаючи долоньку Катажини увійшов до будинку Виговських.

З літнього оздоровчого табору повернувся Чад. Хлопчина добряче витягнувся, пострункішав, засмаг та вже майже зовсім не нагадував пухкого малюка з солодкими лакричними паличками за щокою.

І Майкл, і Елліот дуже здивувалися змінам, котрі відбулися з Чадом за літо. І коли Віктор привіз його додому, відверто в тому зізналися. Чад лише усміхався, обіймаючи обох братів та розповідаючи, як скучив за ними.

Майкл мимоволі згадав колишні роздуми Кенто про те, яким подорослішає Чад: буде вольовим, твердим та розважливим, як Майкл, чи гарячим, імпульсивним та запальним, як Елліот. Майклу здалося, що Чад потроху вбирав від них обох. Він дійсно був не таким запальним, як Елліот, але й стриманістю та розсудливістю Майкла похвалитися теж не міг. Загалом Чад ріс схожий сам на себе.

Віктор радів тому, що молодший з синів доволі поступливий, але разом з тим, на нього можна покластися і звичайно бачив у тому лише свою заслугу, геть не розуміючи, що за останні шість років до виховання як Чада, так і старших синів, майже нічого не доклав. Він досі не усвідомлював, що тим, якими гарними, не дивлячись на маленькі грішки, виросли хлопці, він завдячував тільки Кенто та Майклу.

Проте, у Віктора ще все було попереду.

Наближався день народження Катажини. Елліот поцікавився у Майкла, що той збирається їй подарувати, згадуючи свій недолугий обруч, котрий сам дарував у минулому році. Майкл згадав про янголя, котре стояло у Катажини на тумбі біля ліжка, і теж всміхнувся. Про те, що обруч Катажині геть не пасував, хлопці сказали один одному майже в унісон.

Майкл знав, що Марія хотіла влаштувати для Катажини першу вечірку у їхньому будинку. Ну ту, що з ді-джеєм, танцями, пуншем та піною в басейні, але Петер запевнив її, що подібне краще влаштовувати вже на шістнадцятиліття. Сама Катажина натякнула, що свята не хоче, бо майже всі її друзі ще не повернулися у передмістя з літніх канікул. Зійшлися на тому, що запросять Беннерів та відсвяткують вдома за смачнючим кокосовим пирогом Марії. Катажина була цілком з того задоволена.

Майклу не хотілося бути банальним, дарувати якусь чергову дрібничку та говорити те, що говорять всі, вітаючи іменинника. Він декілька днів перебував у роздумах, прагнучи подарувати їй щось таке, що б вона запам’ятала на все життя і раптом на думку спала одна ідея.

Зустрівшись з Катажиною у переддень її дня народження, Майкл запитав, які у неї плани десь на четверту ранку свого особливого дня.

Передмістя ще дрімало, бачачи свої найсолодші вранішні сни. Огорнуте густим сизим туманом, воно нікуди не поспішало у той літній суботній день. Вулиці були порожніми і на них панувала миротворна благословенна тиша.

Катажина ж лежала на своєму ліжку з широко розплющеними очима і прислухалася до будь-якого шурхоту, навіть якщо то було лише її власне схвильоване дихання. Повільно повернувши голову до невеличкого годинника, котрий стояв на тумбі біля її ліжка, поряд з милим янголям з гіпсу, Катажина відмітила майже четверту ранку.