Розділ 54

Елліот мріяв про розкішний італійський Дугатті 916, котрий зійшов з конвеєру минулого року, але вже продавався у мотосалонах Штатів, проте навіть з грішми дідуся та своїми запрацьованими він знав, що не зможе собі його дозволити, хіба-що років через десять. Проте час йшов вперед і Елліот був впевнений, що у 2005 стильним буде вже щось геть інше. Тому заходячи за огорожу з металевої сітки та скептично поглядаючи на штук п'ятнадцять геть понівечених мотоциклів, Елліот навіть ні на що не сподівався.

Помітивши його сумний вираз обличчя, Майкл співчутливо запитав:

— Хочеш піти звідси?

— Не знаю, — стиснув плечима Елліот.

— Не роби поспішних висновків, ми ж іще нічого не роздивилися як слід, — Майкл побачив високого жилавого чоловіка з хвостиком недоглянутого волосся та татуюванням на кистях обох рук. Затиснувши в зубах цигарку, він йшов до них і виглядав геть не так приязно, як Родні.

— Чого вештаєтесь тут? — прогримів. — Чого треба?

— Вітаємо, ми від Родні, — промовив чемно Майкл.

— А що це у нього за справи зі шмаркачами типу вас? — чоловік глибоко затягнувся сигаретним димом, видихаючи його хлопцям в обличчя.

Елліот напружено стиснув кулаки, але Майкл застережливо поглянув на нього, продовжуючи розмову:

— Родні сказав, що у вас можна купити байк.

— Купити? То чого одразу не кажете? — вираз обличчя чоловіка враз змінився. — Вибачайте, але часто тут тиняється всяка дрібнота, наче роздивляючись, а потім мені половини деталей не вистачає.

— Все нормально, — всміхнувся Майкл. — Ми ваші потенційні покупці, тому не просто вештаємося тут.

— П'ятнадцять маєте? — запитав він.

— Так, — Елліот простягнув своє новеньке посвідчення. — Мені п'ятнадцять з половиною, тому я вже маю тимчасове водійське посвідчення. Їздити планую з шістнадцяти, але купити байк хочу заздалегідь.

— Похвально. То це ти у нас майбутній байкер? — чоловік затис у зубах цигарку. — Дай-но гляну, хто може бути тобі другом.

Секунд десять розглядаючи Елліота, чоловік врешті крутнувся і попрямував до виставлених в ряд, побитих життям та погодою, мотоциклів.

— Мені здається, чи чувак під кайфом? — скривився Елліот.

Майкл лише плечима стиснув.

— Ходіть сюди. Чого стали там, мов вкопані, — чоловік змахнув їм рукою. — Гадаю, ти ще не впевнений у тому, що твій кращий друг саме байк.

— Чому ви так кажете? — поцікавився Елліот, підходячи до нього.

— Розумієш, хлопче, — чоловік задумливо випустив кільце диму з рота. — Байк, це не просто засіб пересування, як якийсь-там автомобіль, байк — це стан душі! Це безгранична свобода: свобода тіла, свобода духу та свобода думок. Байкер — стан душі і ти або народжуєшся з цим в крові, або йди та купуй собі автівку і край.

Елліот слухав, геть іншими очима дивлячись на чоловіка. Тепер той вже не здавався наркоманом з окраїни життя.

— Ви теж байкер? — запитав Елліот. — Адже так!

— Вже тридцять років і жодного дня з них про це не пожалкував, — всміхнувся чоловік. — Сем Уортон, але для друзів я Імла.

— Ел Беннер, а це мій старший брат, Майк, — промовив Елліот, потискаючи його мозолясту міцну долоню.

— Ви самі їх ремонтуєте? — поцікавився Майкл, помічаючи на мотоциклах деталі різних, не співпадаючих, кольорів.

— Сюди звозять непотріб, я ж граюся з ним, наче з конструктором Лего, складаючи готового залізного коня. Гадаю, виходить не погано, — всміхнувся Сем.

— Це круто — своїми руками зібрати байк, — захоплено промовив Елліот.

— Ти вже маєш уяву, яким він повинен бути? — запитав Сем, повільно обходячи кожного байка.

— Взагалі-то так, — криво всміхнувся Елліот. — Дугатті 916, але ви ж розумієте, що мені придбати його, те ж саме, що білет на Марс.

— Бо він переміг у декількох змаганнях? — продовжував скептично усміхатися Сем.

— Бо він міцний та потужний, — не погодився Елліот.

— Ось де справжня міць, — Сем пішов до ангару, та повільно прочинивши його, підійшов до розкішного чорного байка, котрий виблискував у штучному освітленні.

Одного короткого погляду на нього вистачило, щоб зрозуміти, що перед Елліотом той самий Харлей Девідсон Наклхед.

— Це… — Елліот навіть дар мови втратив.

— Кістянка, саме так, — Сем любовно провів кінчиками пальців по кермі. — Ми ласкаво називаємо їх Кістянками. У ньому оригінальний двигун 1947-го і той звук неможливо сплутати з чимось іншим.

— Він ваш? — Елліот підійшов до байка та торкнувся його блискучого баку.

Майкл теж зацікавлено придивився до мотоцикла, відмічаючи ідеальний стан.

— Вартував цілого статку. Через нього я тепер на безхатька схожий, — розсміявся Сем. — Але воно того варте!

— Він прекрасний, — Елліот не міг відірвати погляд від байка.

— Кохання з першого погляду, інакше це не назвеш, — Сем усміхнувся, прямуючи вглиб ангару. — А не якісь там італійські манірні штучки. Це кінь для справжнього лицаря доріг.

— Ваша правда, — погодився Елліот.

— Йдіть за мною, зараз покажу ще дещо, — Сем зупинився поряд з чимось, що було вкрите шматком брезенту. — Нещодавно закінчив його, не Наклхед, але для новачка, гадаю, саме те, що потрібно.

Сем стягнув брезент, показуючи хлопцям ще один байк. Легкий, не масивний, але дещо зухвалий, він нагадав чимось Елліота і Майкл усміхнувся сам собі.

— Хонда СВ 750, — промовив Сем.

—  Або в народі Найтхавк, — обірвав його Елліот. — Він зовсім новий.

— 1991 рік, — кивнув Сем, розуміючи, що Елліот таки справді за адресою. — Йому майже п’ять років. Проте був у гіршому стані, аніж отой стариган з шістдесят дев’ятого.

— Чому? — запитав Майкл.

— Потрапив у аварію. Господар загинув, а його притягнули сюди на деталі, — в голосі Сема ковзнула печаль. — Так, хлопче, зворотній бік у цієї романтики теж є.

Майкл нервово ковтнув, поглядаючи на Елліота. Не дуже хотілося, щоб брат купував саме той байк, перший власник котрого на ньому й загинув. Проте у Елліота були свої плани.