Розділ 59

Слова лікаря вдихнули життя в кожного, хто очікував у лікарняному коридорі. Чоловік обдарував Віктора заспокійливою усмішкою та повідомив, що лезо пропороло м’які тканини, але внутрішні органи не зачепило. Довелося накласти декілька швів, проте поранення ніяких наслідків, окрім шраму на боці, у подальшому для Майкла не нестиме. Крізь сльози Віктор засміявся, стискаючи руки лікаря, Петер погладив по голові ледь живу Катажину і поцілував у скроню Марію, з очей котрої полилися сльози полегшення. Батьки Джессіки теж всміхнулися і містер Сейджвік підбадьорливо стиснув Вікторове плече.

Найгірше нарешті залишилося позаду.

Майкл прокинувся від яскравих сонячних променів, котрі падали на його заплющені очі і одразу помітив Елліота, котрий дрімав на двомісному шкіряному диванчику в кутку лікарняної палати. Почувши шурхіт, Елліот теж відкрив очі і одразу ж кинувся до нього.

— Ти як?

— Нормально, — Майкл навіть всміхнувся, намагаючись позбутися страху, котрий виднівся в очах Елліота. — А ти?

— Майку, навіщо ти те зробив? — зітхнув Елліот, ретельно приховуючи сльози.

— Бо ти мій брат! — все ще усміхаючись відповів Майкл.

Елліот стиснув його руку, більше не стримуючи сліз. Весь страх та біль врешті виплеснулися назовні разом з тими сльозами.

— Влетить нам тепер, так? — Майкл стиснув його руку у відповідь.

— Влетить, а дівчатам особливо, — кивнув Елліот. — Навіть не уявляю, що буде. Тільки б не заборонили їм з нами зустрічатися.

Майкл спохмурнів і відвернув голову до вікна.

Жоден з них не помітив Віктора, що стояв біля дверей палати.

Ніхто нікого не покарав.

Хлопці навіть здивувалися з того, але певне пережитий страх за старшого сина приглушив всі інші емоції в душі Віктора. Після того, як через декілька днів Майкл повернувся з лікарні, теми бійки взагалі не торкалися. Ні Виговські, ні Сейджвіки не заборонили своїм донькам зустрічатися з братами, але чого те коштувало їм обом, не знав ні Елліот, ні Майкл. Відношення Марії та Петера до Майкла зовсім не змінилося, відношення до Елліота, у ролі кавалера Джессіки, з боку Сейджвіків, ще тільки формувалося, тому змінюватися там, поки-що, не було чому.

В кінці серпня зібралися на кемпінг до лісового будиночку. Майкл побоювався, що виникнуть труднощі, але ніхто їм не заборонив. Проте залізною умовою Віктора були повна відсутність алкоголю та Чад, котрий мав їхати з ними. Ні Елліот, ні Майкл навіть не думали протестувати й одразу погодилися.

Вирішили обійтися без байка та поїхали автомобілем, взявши все необхідне. Жодних настанов з боку батьків дівчат не було. Марія звично весело усміхаючись, побажала їм гарно відпочити, а Сейджвіків Елліот навіть не побачив, бо вони були на роботі.

Вже в дорозі Елліот запропонував не їхати до самого будиночку, а влаштувати кемпінг так як і належить у лісі. Дівчата погодилися, але попросили, щоб все ж не далеко від будинку. Чаду взагалі було байдуже бо він літав у хмарах, стискаючи свого ввімкнутого на всю потужність плеєра.

Віктор здивувався візиту Марії, коли відкрив парадні двері будинку та побачив її на порозі. Вона привіталася, розповідаючи, що проїжджала повз та вирішила зайти. Віктор розповів, що наразі взяв відпустку та робить деякі зміни, бо восени Лорейн врешті планує переїхати до них. Марія поцікавилася, як те сприйняли хлопці, але Віктор відповів, що жоден з них не став проти. Далі побалакали про дрібниці, а тоді Марія, все ж набравшись хоробрості, почала розмову, заради котрої насправді й приїхала.

— Тебе щось хвилює? — Віктор налив у келихи вина та простягнув один їй.

— Вікторе, ти чудово знаєш, як міцно я люблю хлопчиків, як обожнюю Майка і як радію з того, що вони з Катажиною разом. Я справді радію, бо кращого першого, а може й єдиного, хлопця я для неї й бажати не могла, — почала Марія, нервово ковтаючи вино.

— Але? — Віктор теж ковтнув вина, потираючи перенісся. — Бо ж після фраз такого типу завжди слідує оте потворне «але».

— Не в «але» справа, — Марія зітхнула. — Вони виросли, вони геть дорослі і я з острахом очікую того дня, коли зрозумію, що Катажина… Що вони з Майком… Ти ж розумієш?!

— Я навіть не думав про це, — Віктор спохмурнів. — Маріє, я справді про це навіть ще не думав!

— Кемпінг…

— Вони там не одні. До того ж з ними Чад, Майк не…

— Я знаю, що Майк дуже відповідальний, не по рокам дорослий та розумний хлопчик, але йому сімнадцять, а їй шістнадцять… Не сприймай мене за ідіотку. Я знаю, що рано чи пізно це станеться і нехай станеться з Майком, але трішки пізніше. Вікторе, я прошу тебе, поговори з ним. Будь ласка! Не тисни, а просто поговори і попроси не поспішати. Я мала розмову з Катажиною, але… — Марія перехилила келих з залишками вина та випила залпом. — Для того ж потрібні двоє.

— Я зрозумів тебе, — кивнув Віктор. — Я обов’язково це зроблю. Зроблю, щойно вони повернуться, а поки-що можеш не хвилюватися, бо повторюю, вони там не одні.

— Дякую тобі за розуміння, — Марія підвелася. — І пробач, якщо образила.

— В жодному разі! Я дуже ціную нашу багаторічну дружбу і хочу, щоб між нами та нашими дітьми все було добре, — Віктор обійняв її й Марія пішла.

Зачинивши двері, Віктор повернувся до бару та взявши вино, перехилив його до рота з пляшки. Він дійсно навіть не задумувався над тим, що й Майкл, і Елліот подорослішали аж настільки. Для нього вони ще досі були маленькими хлопчиками, котрі незграбно вітали його з днем народження, натягнувши недолугі святкові конуси на голови та співали традиційну пісню. А Марія раптом заговорила про секс. Віктор відчув, як горло спазматично стиснулося. Він поспішив ковтнути ще вина, опускаючись просто на підлогу у вітальні.

Навіть зраділи з того, що дійсно поставили палатку не надто далеко від лісового будиночка. До вечора облаштовували собі маленький кемпінг, а коли справа дійшла до приготування вечері на багатті, сірників у рюкзаках не виявилося. Елліот самостійно перетрусив всі три їхні рюкзаки, проте коробки з сірниками як не було так і не з’явилося. Елліот кинувся до Чада, нагадуючи, що саме той відповідав за пакування дріб’язку і питав, що у його голові взагалі тримається. Чад лише стискав плечима. Ні Джессіка, ні Катажина теж не здогадалися кинути пачку сірників про запас. Майкл з усмішкою попросив залишити закоханого Ромео в спокої, припускаючи, що окрім Ізабель, в тій голові певно більше нічого вже й немає. Елліоту було не до жартів, бо готової їжі вони не мали. Хіба що пачка солоних крекерів та помідори.