Глава 5

Що ж, гаразд. Тепер мене вже ніхто не оцінює, не виставляє бали, не розглядає зі знущальною прискіпливістю. Сьогодні ввечері я можу заспівати собі на втіху, поки відвідувачі ресторану насолоджуються вишуканими стравами, запиваючи все це дорогим вином. Я вибрала ті пісні, які любила сама і добре знала, які піднімали мені настрій, змушували мрійливо посміхатися і не падати духом незважаючи ні на що. Я не думала про глядачів, я думала про людину, який написав музику й слова цих пісень, про його настрій, що ним рухало в той момент, бо сенс цих слів дуже глибокий. Розслабившись, прикривши очі, я заспівала своєю душею. Я не намагалася викластися по повній, не лізла зі шкіри, щоб знову комусь сподобатися – я просто відпустила своє серце на волю і отримала справжній кайф! Особливо, коли після виконання мені почали аплодувати. Це було взагалі несподівано, але приємно.

- Вау, але ж можеш, коли захочеш, - Енді, як і обіцяв, чекав на мене поруч зі сценою. - Якби ти заспівала так на відборі - місце точно було б твоїм.

- Якби тільки хтось дав мені шанс і повірив, що дівчина може просто перехвилюватися. Але, що сталося, те сталося, не виправиш. Не напружуйся, я й на таксі доїду додому, не потрібно робити мені послугу! - глянувши на годинник, я насупилася. За північ, мама, напевно, хвилюється, а я вимкнула телефон.

- Горда та нестерпна, - хитає головою Енді. - Упевнений, з особистим життям теж непруха?

- Моє особисте життя - це останнє, що має тебе хвилювати, - копіюю його нахабну посмішку. - Добраніч! Хлопці, які так печуться про свою зовнішність, вже давним-давно повинні спати, щоб не зіпсувалася шкірка на обличчі.

- Заразо!

- Завжди будь ласка! Чекаю надбавку до моєї зарплати за виконання!

Здавалося б, втома, нерви, маса вражень за прожитий день повинні були вирубити мене на подушці за дві секунди. А ось фігушки! Лежу, витріщаючись в темряву стривоженою совою, прокручуючи в голові всі основні правила, меню, марки вин. Я до нестями хвилююся перед завтрашнім іспитом. І не тому, що сумніваюся в собі, все через цього генерала падлючого, який, як мені здається, отримає задоволення, знущаючись наді мною.

Ну, не виспалася – це не те слово. Хоча, хто мені винен. Пару чашок кави, аутотренінг перед дзеркалом. Напевно, менше переживала б якби мені запропонували увійти в клітку з тигром. Гм, блідість мені навіть сьогодні личить, вигідно відтіняє сірі очі, роблячи їх яскравішими та бездонними. Злегка підводжу контур, підфарбовую вії. Світло-каштанове волосся стягнуте в тугий хвіст. Вдесяте скептично розглядаю своє відображення, ніби не на роботу, а на побачення збираюся. Ага, на побачення із дияволом.

Тіна, яка зустріла мене в роздягальні спочатку показує великий палець піднятим вгору, а потім повільно опускає його вниз.

- Що не так? - ні, так діло не піде, тільки восьма ранку, а я вже на взводі.

- Виглядаєш добре, співала просто відпадно. Ти співаєш реально крутіше, ніж Ірма, мені сподобалося. Ось тільки Енді влетіло від генерала під перше число за цю його ініціативу. Його навіть відсторонили на тиждень, поки бос не прийме остаточне рішення. Виявляється, генерал теж вчора ввечері був у залі і слухав, як ти співаєш. Але його розлютило, що на сцену вийшла офіціантка. На його думку це псує імідж його ресторану. Що мовляв – в «Генерал Флеш» навіть посудомийки розважають публіку. Загалом, настрій у нього не фонтан. О котрій годині він влаштує тобі іспит, я поняття не маю, він у нас любить ефект несподіванки. Так що будь готова в будь-яку хвилину. А поки ти все ще стажист, продовжуй тренуватися, обслуговуй столик персоналу і не нервуй. Це все не смертельно. Принизливо трохи, але ще ніхто не помер.

- Відмінне наставляння. Спасибі, Тіно. Я буду першою, кого доб'є мандраж.

День закрутився своїм ходом, години йшли за годиною, бос поки не з’являвся, але я кожну секунду очікувала цього умовного пострілу. ... І дочекалася. Генерал вирішив повечеряти, промаринувавши мене в очікуванні десять годин.

- Його улюблений восьмий столик, - шепнула Тіна. - Іди. Хай щастить.

Легко сказати йди, коли ноги приросли до підлоги, серце тріпоче в напівнепритомності, а зрадницька думка пропонує втекти додому. Але я все-таки повісивши на руку рушничок, вдихнула якомога глибше й попленталася на місце страти до восьмого столика. І чим я ближче - тим повільніше я повзу. Дивлюся на його спину і ледь дихаю. Як на зло він зняв піджак та закотив рукави сорочки по лікоть, щоб всім продемонструвати свої гарні міцні руки та мудроване тату. Його широкі плечі розслаблені, але це ще ні про що не говорить. Господи, хоч би голос не пропав з переляку. Підходжу с правого боку і перш, ніж привітатися ... ловлю його погляд. …Даремно.

Мене накрило зі страшною силою. Ступором. Я загрузла в цих карих очах, пригорнулася поглядом до цього гарного чоловічого обличчя, безсовісно розглядаючи чуттєві губи і не можу мовити жодного слова. До тями мене навіть не приводить його піднята брова й самовдоволена крива посмішка.

Мене протверезив його голос:

- Тук-тук, вдома хтось є? Чого чекаємо? - глибокий, холодний оксамитовий голос з ледь помітними нотками нетерпіння. Переді мною чоловік, який випив цими офігенними губами безліч жіночих сердець, викинувши їх потім за непотрібністю. Його навряд чи чимось можна здивувати, мало чим можна порадувати, а ось розлютити запросто. І я для нього дрібна комашка, чия доля йому по барабану.

- Вибачте, сер. Хвилююся. Але це не означає, що я буду так завмирати перед кожним відвідувачем, це просто реакція на вас, - почала я розмову такою ідіотською фразою.

- На мене? Я що такий страшний? - гмикає він, а в очах все те саме втомлене презирство.

- Дуже, - киваю я, перш ніж подумати. Після чого, хочеться схопити зі столу його склянку з водою та осушити до останньої краплі. У роті страшенно пересохло, а від запаху його одеколону злегка починає нудити.

- Цікаво, а мені до сих пір здавалося, що я подобаюся жінкам. І тут ти заявляєш мені, що я страшний.