Глава 6. Пошуки

Ентоні Лестер

Що ж, бути зарученим виявилося не так і легко. Він вважав, що для нього нічого не зміниться, але тепер сімдесят відсотків думок, що мали б належати перегонам, тягнулися до синьоокої бестії. Лише за один день вона встигла вразити його кілька разів. Своєю щирістю. Своєю жагою до правди. Це зачаровувало. В його оточенні майже не було тих, хто могли б відкривати душу. Тутешні жінки завуальовували в брехливі, зате вишукані, словесні звороти все, що завгодно. Але Астрід — ні. Вона говорила те, що думала. Була справжньою. І цим безумовно інтригувала, бо саме цю таку рідкісну рису він хотів бачити в своїй дружині.

Окрім того, вона назвала корону недоліком. А це взагалі з області фантастики. Така волелюбна і часом смішна.

Але.

Маркіза Ернестайну закохана в іншого. І не те щоб Ентоні недооцінював себе, але боротися за чиєсь кохання йому досі не доводилося. Він звик до того, що жінки воювали за його розташування, але не навпаки. Ця ж дівчина абсолютно ним не цікавилася, що просто шокувало. Не дарма він спитав у Дона́ра чи не буде наречена проти. Як ніби відчувало його серце лихо.

Та при всьому бажанні він не міг відпустити її. І не лише за тими причинами, що назвав їй. Відпустивши її, він втратить право на трон. Імператор не потерпить, щоб його син грався жінками. Обрав одну, отже, жий з нею. Як не можеш впоратися з однією дівчиною, то як впораєшся з імперією? Це не по-чоловічому. Тож хоче Астрід, чи ні, але вони змушені стати зразковою парою.

Ентоні звик бути різким та вимогливим до свого оточення. З нею ж він старався, намагався з усіх сил стати м'якішим, добрішим, більш поступливим. Щоб не лякати. Аби не закрилася, а знала, що відтепер вони — команда. Завжди разом. І вона може на принца покластися. Тому й відпустив її до батьків. Заклав першу цеглинку в їх гарному ставленні одне до одного.

Але на душі було неспокійно. Увесь день смикав себе і всіх навколо, допитуючись, чи вона ще не повернулася. І це під час першого випробування — перевірки на мудрість та справедливість.

Кожному з принців імператор доручив державні справи, з якими вони мали впоратися без допомоги своїх радників. Ентоні сидів у своєму кабінеті в компанії лакея та слуги монарха, що контролював, аби головне правило не порушили, і повсякчас думав. Не про папери, не про справи і не про трон.

Душа, немов відчувала, що щось не так. Коли ж вечір спустився на землю, а у відповідь на чергове запитання про Астрід, почув усе те ж: «Її Світлість ще не поверталася в палац, Ваша Високосте» терпіння луснуло.

Та що вона собі думає? Як сміє порушувати його наказ? Не розуміє, як небезпечно бути поза палацом ввечері при її нинішньому статусі? Наречена принца під час фінальних дебатів... та вона — його уразливе місце. Противники легко можуть натиснути на нього через маркізу! Ні, Даріан так не вчинить, а ось його соратники — запросто.

От як можна проходити випробування, коли власна наречена на другий же день характер показує? Що не зрозумілого в фразі «повернешся до вечора»? Чи налагодження стосунків — винятково його клопіт? То можна й обійтися без цього! Не хоче по-хорошому, влаштувати по-поганому не проблема.

— З Ернестайну прийшло повідомлення, що Її Світлість почувається погано. Сказали, що причиною тому є надмірне хвилювання. Вона проведе ніч під наглядом цілителя, а зранку повернеться, Ваша Високосте... — додав лакей.

— З цього треба було починати! — гмикнув чоловік, відчуваючи, як гнів в душі змінюється тривогою. Що з нею сталося? Які проблеми зі здоров'ям? Чи справді це через нерви? Чи може є щось, чого йому не кажуть?

Він бажав би кинути все й негайно відправитися до неї, щоб побачити, переконатися на власні очі, що все буде добре, можливо, підтримати... Але надто чудово розумів, що на нього там не чекають. Якщо вона і хоче когось бачити, то явно не його. Та й надворі ніч. Дівчина спить і не слід її турбувати. Зранку зустрінуться.

Ще ніколи він не був настільки неуважним до державних паперів. Зрозумівши, що все одно не може зосередитися на них, вирішив сьогодні відпочити, щоб завтра на свіжу голову все завершити. Ще є час...

Але сон не йшов, а ранок був не менш тривожним. Проганяючи похмурі думки, завершував свої справи, повсякчас зиркаючи на годинник і наказуючи лакею дізнатися, чи не прибула карета маркізи. Та вона все не прибувала. Ні зранку. Ні по обіді.

— Готуйте коней, — вилаявшись про себе, впевнено промовив чоловік і піднявся з крісла.

— Куди ви поїдете? — схвильовано спитав вірний лакей.

— В Ернестайн, — відрубав принц, покидаючи кабінет, а разом з ним і справи, все ще не доведені до того стану, коли їх можна було демонструвати імператору.

Покидав палац, нікому нічого не повідомивши, точно знаючи, що повернеться до вечора. Благо: монарх не контролював переміщення своїх синів. А про цей інцидент правителям точно не варто знати. Нехай вважають, що у них з Астрід все чудово.

Дорога в маєток герцога Росса спливла миттєво: надто далеко витали думки Ентоні, щоб він помічав що-небудь навколо себе. А може їй зовсім погано? Якась хвороба? Чи нервовий зрив? Зі здоров'ям не жартують, все це може бути набагато серйозніше, якщо вона обіцяла повернутися зранку, а не змогла.

Досягнув своєї мети добре по обіді, коли сонечко сховалося в вітах дерев, що обрамляли маєток герцога. Не найкращий час для візитів, але хіба його хтось засудить? Він прийшов взяти лише те, що належить йому.

— Я прибув за своєю нареченою. Як вона? Можете попросити її вийти? — у відповідь на пишні вітання господарів, що зустріли його в головному холі, немов очікували на цей візит наперед, суворо наказав юнак. Ті збентежено переглянулися.

— Астрід спить, Ваша Високосте. Але я зараз зайду до неї, — стиха промовила віконтеса Мадеріка.

— Спить? — перепитав чоловік, відчуваючи, як серце пускається в галоп.

— Вчора їй стало недобре. Ми викликали цілителя, той не виявив жодної хвороби. Сказав, що може бути перевтома чи надмірне хвилювання. Дав їй заспокійливе, от вона й заснула. Так просила, щоб ми розбудили її, аби вона повернулася в палац, але цілитель радив їй виспатися, тому ми не стали заважати... — поспішила виправдатися герцогиня.