7

Як зазвичай, він проснувся рано. Напевно спрацювала давня зивичка. Був вихідний. Вона солодко спала поруч. Але час говорив, що вона от-от вже десь мала прокинутись.

Він обережно підняв край ковдри і тихенько вислизнув з під неї, піднявшись з ліжка. Вона відразу, немов ображений їжачок, невдоволено засопіла, мабуть крізь сон відчувши, що щось важливе і дороге покидає її, зникаючи буквально з під самого її курносого носика, який, саме й сопів так невдоволено, ніби буркочучи сам собі як ота, постійно чимось невдоволена, стара бабуся, що постійно та невідлучно сидить, ніби живе, на тій лавці біля під'їзду.

На цей раз її розбудили не його м'які, легенькі, ледь вловимі поцілунки і навіть не так скоро ставше для неї звичним та рідним відчуття, що їй прямісінько спросоння вже так добре, що й тих поцілунків геть непотрібно.

– Добре, я зрозуміла – відповіла вона з сумом в голосі, не приховуючи роздратування, приреченої на ешафот, людини – знов та Маринка і це ж вже не вперше, коли вона так підставляє – телефонував її начальник і попросив вийти на роботу замість Марини, бо у тієї, з її слів, захворіла дитина. Але чомусь та дитина принципово хворіла саме на вихідні і то так несподівано, що при цьому мала поламати їй всі плани, повністю сплюндрувавши відпочинок – що ж за життя таке, ніби навмисне, вже другі вихідні поспіль в неї хворіє дитина, невже не зрозуміло, що вона тупо бреше – накручувала себе вона, скоренько встаючи з ліжка, розуміючи, що доволі сильно спізнюється, через несподіваний, а головне, такий несвоєчасний дзвінок шефа.

Невдоволена і доволі роздратована вона увійшла на кухню, звідки доносився приємний ароматний запах кави по Львівськи.

– Привіт сонечко – ніжно всміхнувшись, не стільки словами як самою посмішкою, привітав він свою кохану дівчинку.

– Привіт – відповіла вона, важко зітхнувши – я запізнююсь – кинула вона.

– Кавка? – ніби не помічаючи поганого настрою своєї коханої запитав він.

– Та яка кавка, мені зараз от точно не до тієї кави – сердито відреагувала вона, незупиняючи свій рух до ванни.

Він подивився спочатку їй в слід, потім на накритий стіл – хотів зробити приємно, а получилось як завжди – жартома подумав він – яка муха її вкусила? – не розуміючи подумав він, з сарказмом всміхнувшись сам собі та пішов назад у спальню, ліг, відкрив книгу і спробував читати.

Через якийсь час він почув, як клацнув засов в дверях – вона пішла нічого не сказавши. Дивно – подумав він.

Вони познайомились геть не давно і, якось так склалось, відразу почали жити разом. В цьому були як сильні так і слабкі сторони їх стосунків, що тільки но розпочались фактично зав'язуватись. З одного боку, у них не було довгої історії кохання, яка мала б мати вже багатий досвід виникнення усіляких там непорозумінь, без яких звісно, не можливе жодне спільне життя, навіть дуже закоханих пар та, головне, їх успішного подолання, розрішення та нівелювання. З іншого ж, їх стосунки були овіяні сильними почуттями один до одного і це неймовірно тримало їх в купі. Вони за весь недовгий час перебування разом, не те що жодного разу не посварились, а навіть добряче не засмутили один одного, якимись неприємностями чи дурничками – так у них все було добре, що навіть й не вірилось, що таке в загалі може бути на цьому світі повному смутку, розбрату та непорозумінь.

Це була їх перша сварка, хоча фактично то була й не сварка зовсім, а якесь непорозуміння, разом з тим то його сильно вразило. Він не розумів її поведінки, вважав то недопустимим і перше його бажання, перша думка яка у нього виникла, як тільки він почув звук зачинених за нею дверей було негайно все це припинити, розірвавши їх стосунки як такі що з самого початку не виправдали його сподівань. Йому здавалось, що він сильно помилився в ній і все те що було до цього добре та прекрасне просто було в одну мить зараз перекресллено її от цим одним єдиним кроком, якого він так і не зміг зрозуміти і тим більш – прийняти.

– Вона навіть не сказала куди та навіщо пішла – кричала його ображена душі. Таке враження, ніби вона була не в собі, але від чого і що такого він їй зробив – приготував сніданок і це причина так себе поводити – волало його вражене чоловіче самолюбство, вимагаючи справедливого покарання і то негайно.

Через те що їх стосунки були ще дуже не тривалими, це чимось дуже нагадувало спілкування у Фейсбуці, коли, якесь найменше неподобство з боку твого, ніби то й давнього і добре знайомого тобі віртуального друга – крива якась фраза чи може навіть не правильно розтлумачене слово може відразу призвести до негайного виключення його із друзів і бану – фуу, впорався – як правило після цього думає людина, насолоджуючись своєю вправністю та здатністю негайно та рішучи приборкати кривдника. Ото ж і тут, перше його бажання було – негайно "забанити" її, тобто припинити все і розійтись. Та ні, навіть розбігтись, тим більш, що вони ще як слід то й не встигли зійтись.

– Вона не для мене – це тепер абсолютно зрозуміло. Принаймні, така вона мені не потрібна це точно – нав'язливо крутилось в його голові але попри все, щось заважало йому натиснути на ту "кнопку" в голові і прийняти остаточне рішення щодо відправлення її в "бан".

Він відклав книгу, яка вперто не читалась.

– Сходжу краще розвіюсь подумав він і почав збиратись.

На вулиці його й справді попустило. Було доволі прохолодно і це не аби як бодрило. Походивши біля години, думки у нього заспокоїлись і він вже не так суворо дивився на все це що між ними трапилось. Більш того, він вже навіть не бачив таких нагальних підстав до радикальних дій щодо з'ясування їх стосунків шляхом негайного розриву відносин.

Ближче до обіду його попустило ще більше і хоч він ще досі на неї сердився, але то вже було геть не те відчуття, що буяло в ньому зранку і тут в телефоні щось вякнуло – пришла СМС.

Він відкрив і всміхнувся – ніжно та по доброму. То було її фото. Смішно витягнувши свої чарівні губки трубочкою, ніби намагаючись дотягтись до нього і цьомкнути, вона таким хитроумним чином вирішила загладити свою провину, явно відчуваючи її, розуміючи що добряче накосячила зранку. Таким чином, вона передавала йому сигнал любові і він прийняв його. Прийняв з радістю і полегшенням, відразу розтанувши, бо любив – сильно та до безтями.