"Маленькі історії Дарчика та Міккі"

МАЛЕНЬКІ ІСТОРІЇ  ДАРЧИКА ТА МІККІ

У мальовничому містечку, що сховалося серед Карпатських гір, живе допитливий хлопчик на ім’я Дарусик. Він іще зовсім маленький, та, не дивлячись на це, у нього велике добре серце. Ніколи він не скаже лихого слова ні рослинці, ні тваринці. Він обожнює природу і понад усе любить творити добро!

Є у Дарусика вірний друг – кудлатий песик на прізвисько Міккі.

Малята ніколи не сумують разом і завжди допомагають одне одному…

ЗОЛОТИЙ БОРЩ

У суботу малята, як завжди, поїхали до бабусі! Сьогодні дідусь збирав урожай гарбуза і йому потрібна була допомога.

Поки бабуся поралась на кухні, Дарусик та Міккі допомагали дідусеві на городі. Малята відбирали дозрілі плоди, а дід складав їх у невеликі валки.

Цьогоріч урожай гарбуза був добрий, тому бабуся вирішила зібрати гарбузове насіння. Дідусь розповів, що на великих фермах насіння дістають і підсушують за допомогою комбайнів. Але грядка була невелика, і малюки впорались самотужки.

На кухні готувався обід. Сьогодні господиня вирішила почастувати всіх справжнім українським борщем. Малюки зголодніли і прибігли на кухню ще задовго до того, як страва була готова.

 – Мої маленькі помічники, як добре, що ви прийшли! – зраділа бабуся. – Я якраз збиралась іти за морквою і буряком, цибулею та часником.

 – Ми тобі допоможемо! – сказав Дарусик. – Вмить усе принесемо!

Поки Міккі висмикував моркву, хлопчик шукав часник.

 – Дарусику, мені здається, що бабуся ще щось просила...

 – Цибулю! – здогадався малюк.

 – Звісно!

Радісні та щасливі малята повернулись до хати, але бабусі не було.

 – Куди ж вона поділась, малюче? – спитав хлопчика Міккі.

 – Не знаю, друже, але борщ вже закипає – тут потрібна наша допомога!

Малята почистили моркву та цибулю і обсмажили все на пательні. Потім до всього додали часнику і варили на маленькому вогні хвилин з двадцять.

 – Чому борщ не червоніє? – дивувався собака. – Тут чогось не вистачає!

 – Напевно, гарбуза! – скрикнув хлопчик.

 – Звісно ж! – підтримав його пес.

Малюки дістали гарбуз і почали його терти на тертці.

 – А що робити з насінням? – запитав Міккі.

 – Не викидати ж! Бабуся його теж додає до борщу! – впевнено відповів хлопчик.

За годину страва була готова! Хоча борщ так і не почервонів, проте набув гарного жовтаво-золотистого кольору.

 – Як смачно пахне! – мовив дідусь, увійшовши до кухні.

 – Ой, та це ж вариться мій борщ! – згадала бабуся.

 – Не торбуйся, страва вже готова! – гордо відповів Дарусик.

Бабуся запросила всіх до столу.

 – Хм... Який дивний на смак, – зауважив дідусь. – Новий рецепт?

 – Це рецепт полтавського червоного борщу, – відповіла бабуся.

 – Але ж він золотий!

Бабуся з подивом глянула в миску.

 – А це що? – спитала вона, побачивши маленькі зернятка.

 – Це гарбузове насіння! – радісно відповів Дарусик. – Хіба не для цього ми зривали гарбузи?

Дорослі потім ще довго сміялися з того, що наварили малюки. Та найважливішим було те, що до вечора горщик був порожнім, а у бабусиній книзі з’явився новий рецепт золотого борщу!

ГРИБНИЙ ДОЩ

Сьогодні малюки прокинулись ще вдосвіта. Дідусь обіцяв їх взяти з собою в ліс по гриби, тому Дарій та Міккі чекали на нього з самого ранку.

– Ну що, готові? – запитав дід, увійшовши до будинку.

– Готові! – підстрибуючи відказали малята.

Цьогоріч ліс був по-справжньому казковим. Листя набуло жовтаво-багряного кольору, і здавалося, що воно виблискує справжнісіньким сяйвом!

Міккі біг попереду всіх. Він заглядав під кожен кущ з надією знайти перший гриб!

Та, на жаль, малятам сьогодні не щастило. Дідусь уже назбирав повний кошик, а вони жодного гриба так і не знайшли.

– Дарусику! Ходи-но сюди, онучку, – гукнув дідусь.

– Овва! Та це ж підберезник! – скрикнув хлопчик.

– От бачиш! І ти знайшов!