Розділ 6. Іспанська кров та інші неприємності

Нервозна ніч і небажання брехати батькові далися взнаки і Грейс прокинулася досить пізно. Поспіхом одягнувшись спустилася на перший поверх, а потім вийшла у внутрішній двір. Панувала тиша, наче нікого не було. Грейс попрямувала до їдальні для робітників і на порозі зіткнулася з незнайомою дівчиною. Від її зовнішності Грейс втратила дар мови.

Незнайомка була високою, з ідеальною фігурою і блискучим, чорним, кучерявим волоссям, що доходило до пояса, її оливкова шкіра видавала іспанську кров, а чорні загадкові очі з-під довгих вій з цікавістю дивилися на Грейс.

— Привіт. Ти, мабуть, Грейс? — привітно поцікавилася іспанка.

— Я… Так, я Грейс, — пробурмотіла вона.

— Рада нарешті познайомитись з тобою. А я — Марія. Допомагаю місіс Епплгейт по господарству. Я сестра Рамона. Ти його бачила вчора у Форт-Коллінзі, — з пухких вуст Марії не сходила дружня усмішка.

— Приємно познайомитись, — намагаючись зв'язати в одне речення слова, кивнула Грейс. — А де Ліз?

— Скоро повернеться. Тай повіз її до Сіммонсів. Там жінка дуже хвора. Ліз захотіла відвідати її, — посумнішала Марія.

— Мама Скотта? — спитала Грейс.

— Так. А ти знаєш Скотта? — чорні брови Марії вигнулися в подиві.

— Так. Бачила… — Грейс змовкла. Вона ж нікому не мала говорити, що побувала напередодні у Форт-Коллінзі, а тим паче в барі, де працював Скотт.

— Ти не допоможеш? Робітники скоро повернуться з плантації, а я ще не все встигла зробити? — з усмішкою запитала Марія. — Ліз сказала, ти допомагаєш їй.

— Так. Звичайно допоможу, — погодилася Грейс.

Вони повернулися до їдальні і взялися розкладати стільці біля столів. Потім разом пішли на величезну кухню головного будинку та перенесли до їдальні приготовлені першу та другу страви. Почулися голоси чоловіків, що юрмилися біля душової на вулиці, і дівчата почали розкладати страви на столи. Грейс здивовано дивилася на те, як уміло Марія орудує у їдальні і як в її руках все просто горить. Марія явно була вмілою господаркою, а їй було років двадцять п'ять, не більше.

Робітники з задоволенням взялися за обід, а Марія вислизнула у відчинені двері. Грейс помітила джип, що заїхав на подвір’я, а тоді Елізабет та Тая, котрі йшли до Марії. Елізабет плакала і Грейс зрозуміла, що матір Скотта померла. Проте навіть не це її шокувало остаточно. Тай раптом підійшов до Марії і вона обвила його шию руками. Грейс вирішила, що та втішає Тая, але коли Елізабет увійшла до їдальні, Марія поцілувала Тая. Грейс на всі очі дивилася на те, що відбувалося, забувши про все на світі. Глечик з лимонадом вислизнув з її пальців і, падаючи на плиткову підлогу, розлетівся вщент.

Молодий чоловік, що сидів біля столу, миттю піднявся зі стільця і ​​поклав руку їй на талію, підтримуючи:

— Міс Грейс, вам не добре?

Елізабет кинулася до неї:

— Дитинко, Грейс, що з тобою? Тобі погано?

Грейс дивилася повз неї на відчинені двері, куди якраз входили Тай та Марія:

— Так. Мені погано.

— Що таке, сонечко? Що таке, моя хороша? Де болить? — перелякана Елізабет потяглася за телефоном. — Я викличу доктора Франкліна.

— Ні, вже минуло, — тихенько відповіла Грейс. — Вибачте за глечик.

Вона попрямувала геть з їдальні, навіть не глянувши на Тая.

Опинившись на вулиці, Грейс вибігла за ворота і подалась вздовж плантації на пасовище, де паслися батькові коні. Купер забирав їх тільки опівдні, щоб напоїти біля річки, і виводив назад майже до вечора. Там нікого не було і можна було зібратися з думками.

Грейс вибралася на пасовище і присіла під пахучою терпкою сосною, притискаючи коліна до грудей. У голові з'явилася середня школа Солт-Лейк-Сіті та хлопчик на ім'я Коул О'Деллі. Він був найкрасивішим у класі, форвардом шкільної баскетбольної команди, і по ньому божеволіли всі дівчатка школи. Коул подобався Грейс до божевілля, але вона не наважувалася навіть підійти до нього. А коли все ж таки зробила це, він грубо посміявся з неї. То був страшний біль і Ерні, котрий завжди був поруч, прийшов на допомогу та втішав її цілий тиждень, умовляючи не прогулювати уроки. Але й Ерні, з яким вони зустрічалися, не раз зраджував її. Навіть тепер, коли Грейс жартувала щодо дівчини, з якою його застукала в шкільному туалеті, у душі відлунням віддавався легкий біль.

І ось те саме діялося з нею знову. Тай та Марія. Вони пара. В чергове Грейс почувалася нікчемою, котра увірвалася в чужу сім'ю, де у всіх все добре й чудово, де у всіх своє життя. Як і в сім'ю матері, в сім'ю батька вона не вписувалася. Грейс намагалася переконати себе в тому, що це просто сестринські ревнощі й не більше, але щось вгризалося в мозок гострими, наче бритва, іклами й мерзотно сміялося. Поки що не даючи визначення причині, Грейс просто відчувала себе огидно: непотрібною і марною в цьому світі. То було так боляче і так гірко.

Схиливши голову на коліна, вона тихо заплакала.

Коли Грейс розплющила очі, сонце вже трохи зникло за гірським хребтом. Мабуть, минуло не менше години, а то й усі дві. Гірко наплакавшись вона просто заснула. Шия боліла від незручного положення, в котрому була весь цей час, а ноги затекли. Грейс піднялася, обтрушуючи джинси, і попрямувала назад до будинку.

Біля воріт її зустрів стурбований Купер:

— Грейс, де ти була? Господи, ми сполохали все ранчо і обдзвонили всіх сусідів. Тато в шоці й мама теж.

— Я була на пасовищі з кіньми, — байдуже відповіла вона.

— Ти матимеш проблеми, — почухав він потилицю.

— Знаєш що? Зі своїми проблемами розберись спершу, — гаркнула Грейс і пройшла до будинку, прямуючи до себе.

З камінної її побачив Тімоті:

— Грейс? Де ти була? Ти що собі надумала? Я мало не посивів за ці дві години. Ліз сказала, тобі стало погано, а тоді ти просто зникла.

Грейс окинула поглядом камінну. Там були й Елізабет з Таєм, і її зненацька здолала злість:

— Що ви мене допитуєте? Я не маю права піти погуляти? Я не служниця і ти не можеш контролювати мене. Ясно? Я робитиму те, що вважаю за потрібне.