Розділ 9. Пікнік та його наслідки(Part II)

На порозі головного будинку з'явилися Елізабет та Марія, несучи плетені лозяні кошики з провізією. За ними Скотт тягнув складені пледи.

— А навіщо нам намет? Ми заночуємо у лісі? — поцікавився Скотт, дивлячись на мішок з наметом у багажнику.

— Було б весело, але він на випадок дощу. Та й більшість тут без пар, — зловтішно кинув Купер, косячись на Тая. — Ночувати не надто цікаво.

Тай кинув на нього спопеляючий погляд.

— Запроси Меггі Спайс, — усміхнулася Елізабет, дивлячись на Купера. — Тоді тобі буде цікавіше.

— Тоді Грейс треба запрошувати Хуана Хіменеса, — Купер пильно подивився на Грейс.

— Хуан? Грейсі, хлопець старший за тебе. Я думаю… — Тімоті спантеличено подивився на неї.

— Тіме, Хуан непоганий хлопчик, — заступилася Елізабет. — А наша Грейс розумниця і дурниць не зробить.

— Авжеж — Купер розреготався.

— Ми з Хуаном кілька разів перекинулися трійкою фраз, — Грейс почервоніла. — На тому й все.

— Особливо тоді, коли він проводжав тебе з цвинтаря, — не замовкав Купер.

— Ти заткнешся вже сьогодні? — Тай різко грюкнув дверцятами багажника перед носом Купера і повернувся до нього. — Якого біса?

— Що відбувається? Ви чого гризетеся? — Елізабет стривожено встала поряд з Купером і подивилася на Тая.

— Нічого, — Купер пішов до автівки і стрибнув на заднє сидіння.

— Мамо, не хвилюйся. Все в порядку. Звичайна сварка, — Тай усміхнувся.

— Ви ж знаєте Купа, Ліз, — Скотт обійняв її, кидаючи спантеличений погляд на Тая.

— Грейс, Хуан не дає мені спокою. Тай, розкажи мені про нього більше, — Тімоті та Тай пройшли до джипу. — Хочу знати геть усе.

— А хто зі мною поїде? — поцікавилася Марія.

— Я поїду, — пробурмотів Купер, вилазячи з джипу. — Думаю, братик не образиться.

— Йому теж вистачить місця, — Марія сіла за кермо старенького пошарпаного жовтого пікапа.

— Я придивився тобі авто, Тай, — Тімоті сів за кермо, киваючи Елізабет сідати поряд.

— Досі їздять разом? — усміхнувся Скотт, сідаючи на заднє сидіння.

— І ліжка досі не розсунули, аби безглуздий торшер поставити, — засміявся Тімоті.

— Ви щаслива людина, Тім, — Скотт глянув на Грейс. — Без образ.

Вона, усміхаючись, кивнула головою:

— Жодних, Скотт.

— Сідай, — Тай м'яко усміхнувся Грейс.

— Можна я біля вікна? — невпевнено спитала Грейс.

— Звісно, якщо хочеш, — Тай присів поряд зі Скоттом, а вона вмостилася біля вікна.

— Ти що так стиснулася? Сідай нормально, — Тай здивовано глянув на Грейс.

— Я нормально, — пробурмотіла червоніючи.

Тімоті вів автомобіль першим, а Марія та Купер поїхали слідом. Вони якраз минули свою порожню плантацію та плантацію Спайса, коли раптом у Тімоті запищав телефон.

Тімоті прийняв виклик і засміявся:

— Гоклі, старий лисе, радий чути. Ти там вдарився у будівництво і не телефонуєш, не заходиш.

— Сусід наш з північного боку, — пояснив Тай Грейс. — Вони дружать років з десять вже.

Вона з усмішкою кивнула.

Тим часом Тімоті продовжував:

— Куди-куди?! Не повіриш, на пікнік везу сім'ю. Так. Уяви собі. Теж? Було б чудово. Давай, ми тоді чекатимемо вас біля Дівочої скелі? Чудово.

— Вони теж їдуть? — усміхнулася Елізабет, дивлячись на Тімоті з неприхованою ніжністю. Грейс подумки відмітила, що матір так навіть на Джека ніколи не дивилася. Вкотре здивувалася, яким щасливим був її батько.

— Гоклі каже, Шенамі йому просто весь мозок з'їла. Меггі побачила наш автомобіль і він запропонував влаштувати пікнік разом. Діти, не образитесь, якщо до нас приєднаються ще друзі? — поцікавився Тімоті, дивлячись на нащадків у дзеркало заднього виду. — Ну й добре, бо я вже погодився.

— Хто б сумнівався, — усміхнувся Тай.

Грейс миттю глянула на нього і серце застукотіло часто-часто. Вона жахалася того, що з нею творила одна присутність Тая. І боялася, що далі все буде тільки гірше. Рано чи пізно вона все одно себе видасть і життя їй на ранчо не буде. А окрім ранчо, їй життя вже ніде не було.

Минувши ще ряд плантацій, Тімоті звернув нарешті на широку лісову дорогу, вздовж якої рівним акуратним рядом тяглися високі стрункі хвойні. Через кілька хвилин джип виїхав на величезну лісову галявину, над якою, немов янгол-охоронець, височіла одна зі скель Середнього Гірського Хребта, що справді віддалено нагадувала обрисами дівочу фігуру.

— А ось і наш привал. Гайда з авто!  — скомандував Тімоті. — За роботу.

Грейс озирнулася і вдихнула неймовірно чисте хвойне повітря. Поляна була прихована від сонця завдяки скелі та деревам і тому там відчувалася приємна прохолода. Трава нагадувала смарагдовий килим: м'яка та теж прохолодна.

До слуху долинув ніжний дзюркотливий шум і вона роззирнулася:

— Ріка? Ріо-Гранде?

— Так. І вона тут набагато прекрасніша, аніж на нашій землі, — Тай обдарував Грейс ще однією усмішкою і її коліна затремтіли.

— Саме одну з дочок Гоклі Спайса вбили біля річки. Стефані, старша дівчинка, сестра-близнючок Наомі, — прошепотіла Елізабет, коли до них по ґрунтовій дорозі під'їхала симпатична червона вантажівка.

Грейс напружено кивнула.

З вантажівки вийшов невисокий опецькуватий чоловік років під п'ятдесят, у ковбойському капелюсі та шкіряному жилеті, накинутому на картату сорочку.

— Старий, — гукнув він до Тімоті.

— Вітаю, друже!

Вони з Тімоті міцно потиснули один одному руки.

— Радий зустрічі, — Гоклі театрально підняв капелюха, вітаючись з рештою.

Поруч пригальмував пікап Марії.

— Я рада, нарешті, побачитися, — Шенамі Спайс була худенькою і сірою від горя, що з'їдало її, але привітно усміхнулася до присутніх.

Останніми з автомобілю вийшли дві дівчини. Обидві темноволосі та схожі між собою: зі смаглявою шкірою й сірими очима.

Тай взяв ініціативу на себе і провів до них Грейс:

— Дівчата, привіт. Це Грейс, наша сестра. Це Стефані…