Розділ 11. Симпатії

Повернулися чоловіки досить швидко. Шенами накрила стіл і переконала Тая змінити вологий одяг. Після гарячого ситного обіду сім'ї розпрощалися і Епплгейти повернулися на ранчо.

Тімоті здивувався, що не доведеться виплачувати компенсацією за пікап для Марії, але вона грайливо усміхалася, притискаючись до Тая, і запевняла, що ніхто не винен у тому, що сталося.

Купер з Грейс не розмовляли і Тай розумів, що їй некомфортно бути поруч з молодшим братом, але нічого зробити не міг. Те, що сталося на річці, раптом стало їхньою спільною таємницею і тиснуло на мозок, наче лещата, але він не збирався відступати. Купер мусив понести покарання за те, що зробив.

Коли джип в'їхав на заднє подвір'я ранчо, вони побачили червоний позашляховик, котрий належав іспанцю на ім'я Хосе Де Ла Вега. Де Ла Вега займався збутом цукрових буряків з плантації Епплгейтів та інших ранчо. Грейс пам'ятала того огрядного чоловіка з гладко зачесаним смоляним волоссям, стягнутим у тугий хвіст на потилиці.

— Він що тут робить? — гаркнув Тай, грюкаючи дверцятами автівки.

— Тай, охолонь, синку, — промовив Тімоті, прямуючи за ним.

Грейс бачила, що Тай не відповів на рукостискання Де Ла Вега, більше того, навіть руку свою не простягнув. Де Ла Вега гмикнув і привітався з Тімоті. Минувши його, до будинку попрямували Купер та Скотт.

Грейс помітила, як Марія цмокнула Тая в щоку:

— Мені треба додому.

— Їдь, Тай. Відвези Марію додому. Ми впораємося, — Тімоті напружено всміхнувся. Він наче намагався не зіштовхувати навіть поглядом Тая та Де Ла Вегу.

Грейс те насторожило, але вона обернулася і поплелася до своєї кімнати.

— Привіт, міс Епплгейт, — Хуан, широко всміхаючись, дивився на Грейс, котра задрімала на дивані на терасі.

Вона повільно розплющила очі і відзначила його приємну привабливу усмішку:

— І вам того ж, містере Хіменес.

— Ми ніби вже на «ти», — здивувався він, ховаючи руки в задніх кишенях джинсів.

— Це моя фішка, — Грейс кивнула на рух Хуана.

— Запатентувала? — цілком серйозно спитав.

— Ага! — Грейс усміхнулася. — Ти там обережніше. Куп наговорив татові про те, що у нас роман і таке інше.

— Правда? — на симпатичному обличчі Хуана не позначився переляк, на який чекала Грейс. Він лише знов всміхнувся. — Чудово. Я радий цьому. То тепер можу відкрито залицятися тебе?

— Жартуєш? Мені вісімнадцять, — засміялася Грейс.

— Ну добре. Чекаю тебе за кілька років, — усміхнувся Хіменес.

— А тобі скільки? — потішалася вона.

— Двадцять п'ять минуло. Навчалися зі Скоттом та Таєм разом. Застарий, так?

— Ти вже другий, хто мене про це запитує, — усміхнулася Грейс.

— Справді? І хто був першим? Дай вгадаю. Скотт? Ох! Скотті-Скотті... Вічно він лізе поперед мене. І ти сказала йому «так»? — удавано просльозився Хуан.

— Подумки зіграла з ним весілля, — підіграла Грейс.

— Ну що ж, незабаром зрозумієш, що за гарною оболонкою криється лише гарна оболонка, а я, як вірний аміго, чекатиму того моменту, — додав Хуан. — У мене справді нуль шансів, принцесо?

Грейс винувато подивилася на нього. Хуан був їй симпатичний і грати з ним не хотілося. Та й різниця у віці не дозволяла Грейс того:

— Вибач.

— Ну що ж! Піду одягну червону футболку і вирушу на кориду, що почалася в Колорадо-Спрінгс, — Хуан сумно всміхнувся і спустився сходами від головного будинку.

Грейс провела його поглядом і побачила Елізабет, котра несла глечик з молоком.

— Грейсі, люба, не допоможеш?

— Звісно. А що робити? — Грейс піднялася з дивана, скидаючи плед.

— Марія не прийшла сьогодні і я нічого не встигаю. Нагрій молоко і кинь туди дві ложки меду, а потім занеси Таю. Він, здається, після вчорашнього трохи захворів, — схвильовано відповіла Елізабет.

— Добре, я все зроблю, — Грейс взяла молоко і поспішила на кухню.

Швидко впоравшись з завданням, Грейс поклала чашку з гарячим напоєм і піднялася на другий поверх. Минувши кімнату Купера, вона постукала в наступні двері. Грейс ще жодного разу не була в спальні Тая і її мучило нетерпіння — побачити його особистий простір.

— Заходь, — почувся його охриплий голос.

Грейс повільно переступила поріг кімнати і миттю оглянула її. Вона була витримана у приємних салатних тонах від кольору стін до повітряних прозорих гардин. Меблі ж, навпаки, були з темного полірованого дуба, що створювало якийсь цікавий контраст. Широке ліжко Тая стояло посеред кімнати. Від вікна його відокремлювало велике затишне крісло, оббите темним оксамитом, а з протилежного боку розташовувалась масивна шафа. На стіні симпатичним колажем висіли сімейні фотографії, де був присутній і Тімоті — Грейс те порадувало.

— О! Сьогодні ти мій лікар? — хрипко розсміявся Тай, підводячись на ліктях на ліжку.

— Хіба-що медсестра чи її помічниця, — зніяковіла вона. — Ліз сказала тебе напоїти оцим.

— А якщо я крутитиму носом? — пожартував Тай.

— Я виллю тобі його в горлянку, спершу заткнувши носа пальцями, — пожартувала Грейс і тут же подумки вилаяла себе за таку дурну відповідь. Проте поруч з ним вона ставала дурненькою і незібраною.

Тай розсміявся:

— Хоч би як дивно це звучало, але я проти насильства.

Грейс безглуздо реготнула:

— Ну я піду.

— Спасибі за молоко, — Тай провів її поглядом до дверей і відкинувся на подушки.

Грейс з цікавістю спостерігала за тим, як Елізабет пересаджує кімнатні рослини у більш просторі горщики у формі глечиків, розташовані на клумбах великого заднього двору ранчо.

— А чому ти не посадиш їх у горщики в будинку? — поцікавилася Грейс, спостерігаючи за спритними пальцями Елізабет.

— Вони цвістимуть до кінця літа тут і тішитимуть око. А потім я пересаджу їх у великі горщики і ми прикрасимо ними будинок на зиму, — усміхнулася Елізабет.

— Можна тобі допомогти?