Розділ 13. Солт-Лейк-Сіті

Щойно позашляховик Тая в'їхав до Солт-Лейк-Сіті, Грейс охопило почуття тривоги, страху, туги та болю. Місто, де вона народилася і виросла, викликало в її душі бурю емоцій, але радості серед них не було.

Грейс тремтячою рукою вказала Таю в якому напрямку їхати і він мовчки звернув на одному з поворотів. Минувши кілька будівель у змішаному стилі поствікторіанської готики, Грейс кивнула в бік старої меморіальної лікарні.

— Це тут? — Тай глянув на стару будівлю похмурого сірого кольору у кілька поверхів. До неї вели безліч алей з висадженими молоденькими туями та кипарисами.

— Ненні в цій лікарні має страховку і звідси ближче до будинку, — кивнула Грейс і раптом застигла. Вона стискала дверну ручку, але вийти з автомобілю не наважувалася.

Тай відчинив свої дверцята:

— Ходімо. Ти провідаєш бабусю, а я вип'ю кави десь неподалік.

Грейс з вдячністю кивнула.

Вони пройшли однією з алей до дверей будівлі і квапливо увійшли до величезного холу.

Грейс підійшла на рецепцію й звернулася до миловидної чергової медсестри:

— Добрий день! Я шукаю Ненсі Престон. Вона була доставлена ​​з ранку з гіпертонічним кризом.

— Хвилинку, — медсестра ввела дані до комп'ютера. — А ви хто?

— Я онука, старша онука, Грейс Епплгейт, — нервово барабанячи подушечками пальців по краю столу, відповіла Грейс.

— Четвертий поверх, західне крило, палата 418, — автоматично всміхнулася вона, повертаючись до своїх справ.

— Дякую, — Грейс повернулася до Тая. — Ти…

— Поп'ю кави на четвертому поверсі, — підбадьорливо моргнув він.

— Спасибі тобі, — Грейс стиснула його руку і миттєво відпустила, ніби торкнулася полум'я.

Відвернувшись та намагаючись приховати замішання, вона поспішила до ліфта.

Тай попрямував слідом, стискаючи руку, якої торкнулася Грейс, в кулак і повільно розтискаючи його.

Опинившись у західному крилі четвертого поверху, Грейс поспішила до вказаної на рецепції палати, а Тай вирушив на пошуки кавового автомата.

Відкривши палату з номером 418, Грейс одразу побачила бабусю, котра лежала на кушетці з введеною у вену системою, в якій знаходилися стабілізуючі тиск ліки. Ненсі лежала з заплющеними очима і Грейс вирішила, що та спить. Вона тихенько підійшла до кушетки й торкнулася тремтячими вустами прохолодного чола.

— Грейсі? — Ненсі розплющила очі й подивилася на неї.

— Я приїхала, — Грейс стиснула вільну долоню Ненні своєю. — Як ти?

— Я ж казала, вони від мене не відчепляться так швидко. Ти як? Як тут опинилася? Автобусом повернулася сама?

— Не нервуй. Тобі не можна, — Грейс ласкаво провела долонею по чолі старенької. — Мені Ерні вранці зателефонував і розповів усе. Тато дав автомобіль та відправив зі мною старшого брата.

— Добре, що ти не одна. Я рада, — старенька засмутилася. — Джозі мов з ланцюга зірвалася. Її так дратує, що я в лікарні, а тебе нема. Їй же доводиться відвідувати мене двічі на день.

— Бідолашна, — саркастично всміхнулася Грейс.

— І не кажи, — підтримала Ненсі.

Двері відчинилися і на порозі з'явилися Джозі та Поллі. Невдоволене обличчя матері спотворилося від злості.

Сестра одразу заскиглила своїм писклявим голоском:

— Що ти тут робиш? Хто тобі сказав?

— Я відвідую свою бабусю і головне тут те, що ви навіть мені не зателефонували, — Грейс відступила від кушетки і глянула на Джозі. — Мамо, невже мені не можна було сказати?

— Ти ще смієш дорікати чимось? — темні очі Джозі люто зиркали на неї. — Ти смієш взагалі говорити зі мною?

Тай потягував каву з паперового стаканчика, спостерігаючи за палатою 418 і одразу помітив, як туди увійшли коротко стрижена жінка та дівчинка років десяти-дванадцяти. Він навіть не засумнівався, ким ті були. Кинувши стаканчик у сміттєвий контейнер, Тай підійшов до напіввідчинених дверей і прислухався до сцени, що розігралася.

— Мамо, за що ти так зі мною? — голос Грейс затремтів.

— Мамо? — Джозі сердито засміялася. — Поллі, ти чула? Вона ще питає. Забирайся к бісу до свого татка. Я тебе бачити не хочу, якщо ти вибрала його.

— Я нікого не вибирала. Ти змусила мене поїхати. Ти! — Грейс розплакалася.

— Джозефіно, залиши дівчинку, — слабо запротестувала Ненсі.

— Досить її захищати, — гаркнула Джозі. — Я змусила, кажеш? Ти боягузливо втекла як і твій тато.

— Так! Він утік від тебе, бо ти його ненавиділа. І мене ненавидиш. А ми ж обоє просто хотіли, аби ти нас любила, мамо. Більше нам нічого не треба було, — Грейс захлиналася власними сльозами.

— Тут ти маєш рацію. Я ненавиділа Тімоті і тебе ненавиджу. Ти ніколи не була моєю дочкою. І завжди була його, — крижаним тоном відрізала Джозі.

Грейс притиснула долоньки до грудей. Здавалося, її серце вистрибне від жорстоких слів матері.

— Мамо?! — прошепотіла Грейс, ковтаючи сльози.

— Джозі! — Ненсі зойкнула.

Тай різко відчинив двері і за два кроки виявився поруч з Грейс.

— Місіс Престон, вам не здається, що це вершина безсердечності? — холодно глянув на Джозі.

— Це хто ще такий? Так ось чим ти у свого татуся займаєшся — водишся з дорослими чоловіками.

— Шльондра! — підкинула слівце Поллі.

Тремтячи всім тілом, з заливаючими гарненьке обличчя потоками сліз, Грейс вибігла з палати, штовхаючи людей.

— Скільки ж у вас має бути отрути, аби сказати таке дитині, — процідив крізь зуби Тай. — Я лише брат Грейс. Мені незрозуміло, чому досі до в’язниці не саджають таких неврівноважених матерів, як ви. Майте на увазі, що більше ніхто не посміє образити Грейс.

Джозі та Поллі шоковано дивилися вслід Таю й обидві не розуміли, як могло статися, що у Грейс раптом з'явився такий захисник.

Тай знайшов Грейс на лікарняній алеї. Вона притулилася до стовбура якогось дерева і тихо плакала. Ніхто не звертав на неї уваги, бо ж на території лікарні не одна людина проливала гіркі сльози безвиході.