Розділ 26. Карти биті

Лише приїхавши до Форт-Коллінза і підійшовши до рецепції, Елізабет змогла себе опанувати. Дізнавшись у чергової медсестри, куди відвезли Хуана і почувши невтішне: «Доктор чекає на вас на третьому поверсі», вони побігли до ліфта. Купер не знав, що відчувала на той момент матір, але власне серце вистрибувало з грудей, а на чолі виступив холодний піт. Лікарю чергова з рецепції у холі, мабуть, передзвонила, бо він стояв на рецепції у травматологічному крилі і вже чекав на них.

— Ми з стосовно Хуана Хіменеса, — Елізабет схопила руку Купера і міцно її стиснула.

— Ви родичі? — запитав лікар. — Я лікар Лабаф.

— Ні. Ми близькі друзі. Його батько важко хворий і ми приїхали замість нього, — відповіла Елізабет.

— Ми зробили все, що могли. Кулі зачепили аорту, легені та пройшли на виліт, пробиваючи печінку. У нозі зачеплені важливі венозні судини. Під кінець операції хлопець впав у кому. Мені дуже шкода, — рівним тоном промовив Лабаф.

— Кома? Але ж він вийде з неї? — Елізабет випустила руку Купера і притиснула долоні до грудей.

— Боюся, що надії на це немає. Його мозкова діяльність впала до позначки нуль. Больові рецептори не реагують, кисень у легені надходить лише через ШВЛ*, а втрата крові просто катастрофічна. Якщо, — лікар глянув у медичну карту Хуана і знову підняв безбарвні очі до Елізабет та Купера, — якщо Хуан прийде до тями, це буде справжнім дивом. З медичного боку надії нема.

— Скільки він може провести у комі? — спитав Купер.

— Може кілька днів, а може кілька місяців чи ж навіть років. Знаєте, в медицині бувало всяке, — відповів лікар.

У динаміці почувся монотонний голос диспетчера, котрий викликав лікаря Лабафа до однієї з операційних.

— Вибачте, мені треба йти, — мовив він.

— Можна до нього? — попросила Елізабет.

— Медсестра вас проведе, — Лабаф кивнув дівчині, яка сиділа за рецепцією.

Вона швидко піднялася і підійшла до Елізабет:

— Прошу, йдіть за мною.

Елізабет кивнула і вони разом з Купером попрямували за медсестрою.

Палату, в якій розмістили Хуана, було повністю заставлено медичними апаратами. Декілька були приєднані до тіла Хуана, що нерухомо лежав на кушетці. Кардіограф ритмічно відбивав удари серця, блимаючи на екрані яскраво-зеленою уривчастою лінією. У горлянку йшла ціла система трубочок з'єднаних в одну, прикріплену до рота. Поруч, неначе маленький насос, поступово піднімався і опускався гумовий вентилятор ШВЛ, що качав для Хуана кисень. Скроня з лівого боку, куди припав удар пістолетом, був міцно забинтована і зафіксована білою пов'язкою.

Елізабет торкнулася ледь теплої щоки Хуана і тихенько заплакала.

Дзвінок, що пролунав в телефоні Тімоті, змусив зупинитися всіх людей у ​​лісі, котрі вирушили на пошуки Грейс. Тімоті показав Таю невідомий номер і, увімкнувши гучний зв'язок, підніс до вуха телефон.

— Слухаю, — голос Тімоті здригнувся.

— Я не зачеплю її, відпущу живою й неушкодженою, якщо шериф посприяє моєму виїзду з Колорадо. Надалі я вкажу, де і коли ти зможеш забрати свою дочку. А якщо ні, мені нема чого втрачати. Ти знаєш, Тім, — Де Ла Вега обірвав виклик.

Тімоті й Тай переглянулись.

— Гоклі вимагає помсти. Він ніколи на це не піде, — запанікував Тімоті.

— До біса! Телефонуй шерифу. Телефонуй! — Тай ніяк не міг повернути собі залізне самовладання. — А Гоклі лиши мені.

— Тай…

— Поки є хоч найменший шанс її врятувати, ти ним скористаєшся. Інакше я за себе не ручаюся. Їду до Спайса, — Тай попрямував до виходу з лісу, набираючи молодшого брата.

Купер відповів після першого ж гудка. Голос його був убитий та безрадісний. Купер розповів, що Хуан живий, але доброго нічого нема. Від почутого шкіра Тая вкрилася мурашками. Купер додав, що Скотт телефонував і теж питав, як рухаються пошуки і як Хуан. Тай у свою чергу розповів про дзвінок Де Ла Вега і про рішення їхати до Спайса. Купер погодився, що рішення Тай прийняв більш аніж правильне. Опинившись поруч зі своїм позашляховиком, Тай стрибнув на сидіння водія і попрямував у бік ранчо «Спайса», по дорозі набираючи ще один номер.

Тихий слабкий голос Марії він ледве впізнав:

— Так, Тай.

— Тобі не до цього, але я прошу допомогти мені.

— Що я можу? — тихо спитала Марія.

— Дуже багато. Ти знаєш усі місця, де може ховатися Де Ла Вега. Назви мені їх, — рівним тоном відповів Тай.

— Він небезпечний. Має зброю, — слабко запротестувала Марія.

— І нею він продірявив Хуана так, що хлопець залишиться до кінця своїх днів тепличною рослиною, — гаркнув Тай.

— Господи! — в динаміці почулася довга пауза і Марія, нарешті, промовила. — Пам'ятаєш стару покинуту вугільну шахту, що тягнеться від Голдмаєрів на Південь?

— Пам'ятаю, — Тай міцніше стиснув кермо вільною від телефону рукою.

— Там вони з Рамоном ховали зброю, — зітхнула Марія. — Нехай Всевишній береже тебе.

— Дякую, за те, що допомогла, — Тай вимкнув виклик і різко розвернув автомобіль, прямуючи в протилежний від ранчо Спайсів бік.

Грейс молилася. Гаряче шепотіла слова прощення за скоєні гріхи і благала Господа дарувати життя Хуану. Чомусь саме це турбувало її найбільше і ні про що інше думати не виходило. Почувся шум. Вона нарешті побачила тонку смужку сонячного світла та фігуру Де Ла Вега в отворі. Тільки тоді помітила, що лежить на купі старого ганчір'я в кутку одного з глухих закутів шахти. Очі запекло від різкого сліпучого світла, що випромінював кишеньковий ліхтарик Де Ла Вега.

Де Ла Вега підійшов до протилежного кута і, відкинувши таку ж купу ганчір'я, дістав темно-зелений старий ящик. Кинувши поряд з собою пістолет, схилився над ящиком і почав діставати з нього магазини з кулями. Грейс жалібно заскиглила і він, поставивши ліхтарик на кришку ящика, обернувся до неї.

— Що там бурмочеш? — грубо гаркнув і додав. — Ти ж не можеш говорити. Нині виправлю це, але попереджаю, кликати на допомогу безглуздо. Найближче ранчо знаходиться за кілька десятків миль звідси.