6.

Денис

- Не наздогнав свою втікачку? - регоче Марк, коли повертаюся у приватну кімнату клубу. Не слухаю друга й одним махом випиваю все, що було у склянці. Було б добре вмити обличчя і трохи заспокоїтися, але як же мені хочеться спочатку скрутити шию цієї дівки. 

Та хто вона така?! Взагалі страх втратила?! Спочатку облила віскі, а тоді поцілувала! Ну і на завершення ще й заявила, що я цілуватися не вмію! От стерво! Попадись ти мені ще раз! 

- Це зовсім не смішно! - сідаю на диван і прикриваю очі від люті. Мене ще ніхто так різко не попускав! А цій заразі вдалося похитнути землю у мене під ногами! 

- Помиляєшся! Це шалено смішно! - продовжує веселитися друг. - Хто ця дівчина? Познайомиш? Я, здається, закохався!

- Дурниць не говори! Вона ж божевільна! - фиркаю і беру в руки серветки, які приносить офіціантка. Намагаюся відтерти обличчя, але виходить так собі. 

- Котику, давай допоможу! - поруч сідає Рита чи то Жанна, котра також постраждала від цієї скаженої дівки. На її сукні видніється пляма від віскі, але мені цю білявку зовсім не шкода. Завтра буде інша, а післязавтра ще одна. 

- Тобі терміново треба зняти пар, - Марк киває мені на Жанну чи то Риту і підморгує. Тут я з ним повністю погоджуюся. 

- Поїхали! - хапаю її за руку і тягну за собою на вихід з клубу. Мені байдуже, що дівка ледве встигає за мною на високих підборах. Треба негайно розслабитися, і вона мені в цьому допоможе! 

Прокинувшись наступного ранку, бачу поряд з собою білявку - і роздратування повертається. Здається, вчора забув дати їй грошей на таксі та відправити додому, отже, доведеться робити це сьогодні. 

Сідаю і протираю обличчя руками. Настрій з самого ранку паршивий. Це вже стандартна схема.

- Котику, доброго ранку, - рука з довгими нігтями лягає мені на плече, і я добре розумію, чого хоче ця дівчина. 

- Ага, - бурчу, а тоді підводжуся на ноги та прямую до своїх речей. Дістаю з кишені піджака гаманець і витягую з нього кілька купюр. - Це тобі на таксі й на нову сукню. 

Кидаю на ліжко поруч з Жанною чи то Ритою, а сам прямую в душ. Сподіваюся, що дівка ця розумна і зникне з моєї квартири до того моменту, як я повернуся. Довго стою під гарячими струменями води, і чомусь пам'ять повертає мене в той момент, коли ця божевільна Маша вирішила мене поцілувати. Напевно, найбільше мене зачепило не це, а її слова після… поцілунку. 

Єдиний висновок, який можу зробити: ця дівка реально божевільна. Мені б просто забути вчорашню ніч і жити далі, але чому клята пам'ять все повертає мене в той момент раз за разом? Здається, варто ще раз з нею зустрітися. Ніхто не має права виставляти мене посміховиськом! Особливо якась ідіотка, що повністю втратила страх! 

Коли повертаюся у кімнату, від білявки й слід простиг. Це добре, обійшлося без сцен. Одягаюся і їду додому. Сьогодні вихідний, тому було б добре провести його з донькою. 

Заїхавши на територію свого заміського будинку, залишаю автівку у дворі, а сам прямую у дім. Тиша, що панує всередині, трохи напружує. Моя донька - ще та дзиґа, і сидіти на місці - не в її правилах. 

- Христю! - кричу голосно, щоб почула. 

- Денисе, як добре, що ти повернувся! - у коридор виходить Ніна Павлівна, жінка, яка ще мене няньчила у дитинстві. Їй я довіряю повністю, шкода, що за станом здоров'я вона просто не може встигати за Христиною. 

- Щось сталося? - питаю і відчуваю, як знову наростає роздратування. 

- Христя прогнала нову няню! - зітхає жінка. - Ти тільки не сварися на маленьку. Ця розмальована дівчина і мені не сподобалася. Тільки те і робила, що телефоном розмовляла. 

Ну, супер просто! От тобі й вихідний день! Доведеться дзвонити в агенцію і просити про нову няню для доньки. Поки підіймаюся на другий поверх, телефоную своїй секретарці Ліді та даю завдання знайти нову няню. Сам же прямую у кімнату доньки й, коли обережно відчиняю двері, бачу, як вона сидить за столом і малює щось.

- Привіт! - проходжу у кімнату, і донька підіймає погляд від альбому. 

- Привіт! - тихо відповідає. Напевно, розуміє, що у мене багато запитань, але сама не поспішає щось пояснювати. 

- Ніна Павлівна сказала, що ти прогнала няню. Чому? - не хочу її лякати, тому доводиться стримуватися. 

- Вона мені не сподобалася! - бурчить Христя. - Ти де їх знаходиш? Кошмар просто! 

Донька випалює це так невдоволено, що в цей момент дуже сильно нагадує свою маму. І мені б радіти з цього приводу, але насправді все не так просто. І це дратує. 

- Христю, за останній тиждень ми змінили п'ять нянь! - серйозно заявляю. - Тобі не здається, що це трохи перебір? Ні, це добрячий перебір! У мене немає часу на те, щоб займатися ще й цим! А ти додаєш мені проблем!

- Тоді віддай мене у дитячий будинок! - донька сердито підскакує на ноги й одним махом змітає зі столу всі олівці та альбом. - Відмовся від мене, якщо я така проблемна! Зроби так само, як мама зробила! 

- Дурниць не говори! - гиркаю і пізно розумію, що трохи переборщив. Великі карі очі моєї доньки дуже швидко стають мокрими від сліз, а я почуваюся мерзотником. - Завтра буде нова няня! Спробуй бути з нею більш привітною.