Мама для принцеси

10.

Прокидатися о шостій ранку для мене не в новинку, але робити це у чужому домі трохи страшнувато. Особливо, знаючи, що навпроти живе монстр, котрий будь-якої миті проковтне мене і не вдавиться. Так-так, я про Дениса кажу!

Учора Христя заснула доволі рано. Ця дівчинка взагалі неймовірна, і жодних проблем з нею немає. Шкода лише, що батько у неї ще той беземоційний робот. І, на жаль, доньку свою хоче виростити такою ж. 

За розкладом, Христя має прокинутися не раніше восьмої, отже, у мене вдосталь часу, щоб прийняти душ і випити ранкової кави. Прихопивши речі, виходжу у коридор, але прошмигнути у ванну кімнату не встигаю. Так і завмираю з речами, притиснутими до грудей, коли бачу самого Дениса, але трохи в іншому вигляді. Абсолютно незвичному для мене. 

Чоловік піднімається на другий поверх у спортивних шортах і вільній майці. Його волосся підкинуте назад і мокре від поту. Ого! А хтось тут, здається, любить спортом займатися! Хоча, якщо поглянути на м'язи чоловіка, у цьому немає жодних сумнівів. 

- Доброго ранку, Маріє! - Ден сама холоднокровність, коли я так сильно гублюся, що навіть забуваю, куди йшла. 

- Доброго! - бурчу і під його прямим темним поглядом почуваюся шалено ніяково. Щоб не випробовувати долю і далі, таки зникаю за дверима ванної кімнати й, притулившись спиною до них самих, кілька разів вдихаю і видихаю. 

Клятий Аврамов! Ну як можна бути таким мерзотником і при цьому володіти неймовірною зовнішністю?!

На щастя, душ допомагає зібрати думки докупи, тому, швидко одягнувшись, повертаюся у свою кімнату. На годиннику початок восьмої, отже, час у мене ще є. Сподіваючись, що Ден не зустрінеться мені вдруге у цьому ж коридорі, я залишаю кімнату, але зробити ще хоча б крок не виходить. 

Здається, доля ще та жартівниця! А як інакше пояснити те, що ми з Деном вдруге зіштовхуємося тут? Тільки от цього разу все значно спекотніше. Чоловік якраз вийшов з ванної кімнати й чомусь не подумав, що було б правильно одягнутися просто там. Тепер я можу відкрито розглядати його підтягнуте тіло і пізно розуміти, що не варто роздивлятися власного боса. 

- Ти щось хотіла, Маріє? - холодно мене розглядаючи, випалює Ден, а от мені немає що йому відповісти. Так невчасно ще й спогади про поцілунок у клубі повертаються, і обличчя миттєво загоряється, як смолоскип. 

Чи хотіла б я чогось? Ще б пак! Крізь землю провалитися, або ще краще, щоб це зробив мій бос. 

- Та ні, нічого! - випалюю і поспішаю вниз сходами. Сама не розумію, чому така реакція на цього чоловіка. Так, він гарний, але це нічого не означає. Такий, як він, не здатен на почуття, та й не схожа я на дівчину з його сексуальних бажань. 

- Доброго ранку! - на кухні вже хазяйнує Ніна Павлівна, а коли бачить мене, трохи дивується. - Що сталося, люба? На тобі обличчя немає.  

- Все чудово! Не хвилюйтесь! - щоб якось себе заспокоїти, беруся за приготування кави. Тільки от спокій мій триває рівно до того моменту, як на кухню заходить Денис. На щастя, повністю одягнений і, як завжди, чимось незадоволений. Сідає за стіл, і, поки Ніна Павлівна ставить перед ним сніданок, я вдаю, що зовсім його не помічаю. 

- Машо, можеш приготувати каву для Дениса? - питає жінка, а я так і завмираю з власною чашкою у руках. 

Наші погляди ненароком перетинаються, і так хочеться щось бовкнути, тільки от добре розумію, що краще від цього мені точно не стане. Вирішую таки приготувати каву, але на власний смак. Якщо не подобається… нехай котиться під три чорти. 

- Та без проблем! - стримано відповідаю і беруся за роботу. Вже через кілька хвилин ароматний напій стоїть перед Аврамовим, а я практично не дихаю, поки чекаю на його вердикт. Не розумію, чому так, але дуже хочу, щоб він оцінив. 

Денис повільно підносить чашку до обличчя. Спочатку принюхується, а тоді робить маленький ковток. І чому я сподівалася, що він похвалить мій маленький талант? Це ж Аврамов! 

Чоловік мовчки допиває каву і так само без слів підводиться на ноги. Вже збирається покинути кухню, але в останній момент зупиняється, наче згадує щось. 

- Маріє, не забувай про графік Христі. Якщо виникнуть якісь питання - звертайся до Ніни Павлівни, - заявляє, розглядаючи мене з голови до ніг. 

- Як скажете! - голосно заявляю і вже дочекатися не можу, коли він нарешті піде. 

Денис таки йде, а вже через кілька хвилин його дорога автівка покидає територію маєтку. Здається, наче щось важке падає з моїх плечей і можна нарешті розслабитися. Сідаю за стіл і допиваю свою каву. 

- Ти чому так важко зітхаєш? - питає Ніна Павлівна, сідаючи навпроти мене.

- Просто цей Денис… - бурчу і пізно розумію, кому це кажу. Ця жінка знає його ще з дитинства і точно буде на його боці. Не на моєму. 

- У Дениса дійсно важкий характер, але повір, з близькими йому людьми він зовсім інший, - усміхається жінка.

- Ви це серйозно? - фиркаю, не в силі тримати язика за зубами. - Ви бачили той графік, за яким живе Христя? Їй шість років, а життя розписане до хвилини! 

- Бачу, ти сильно переймаєшся нею, - спокійно говорить жінка. - Напевно, тому Христя так до тебе прикипіла. Ти хороша дівчина, Машо. Тільки… постарайся не дратувати Дениса. Якщо він прожене тебе, дівчинка буде страждати. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше