12.2

Хлопчик повів її до виходу з саду. Скачучи навколо і намагаючись йти спиною вперед, він раз у раз спотикався, але все ж це не зменшувало його веселості. Він розповів про те, як вони прибули з маєтку у палац, як з ними розмовляв сам король, і тепер мама — одна з придворних дам королеви, а він щодня займається з учителями і навіть вчиться кататися на коні.

У палаці її прийняли з усією гостинністю і повагою. Після похмурого і холодного замку Крижаного було дивно знову зануритися в атмосферу розкоші.

Мама за минулі з їхньої останньої зустрічі дні, здається, постаріла років на десять. Під очима залягли темні кола, на лобі проступили зморшки.

— Я бачила тата, з ним усе гаразд, — шепнула їй Алекса, обіймаючи княгиню ТагКартен.

Мама у відповідь трохи міцніше стиснула її, даючи зрозуміти, що почула, і вдячно посміхнулася.

Вона була безмірно щаслива бачити дочку, але Алекса розуміла, що та хвиоюється за долю чоловіка. Знала княгиня про те, що її чоловік не тільки зв'язався з небезпечними людьми, але і підставив їх всіх? Адже якщо загрози, які озвучував батько, правда — і мама, і Кевін, а тепер і вона сама — в серйозній скруті.

— Ти вся крижана, доню! — вигукнула, тим часом, мама. — Одягни кофту тепліше, я накажу затопити камін. Відпочинь, рідна... а потім ти ж мені розкажеш, що з тобою сталося, і де ти була?

Алекса винувато посміхнулася, невпевнена, що хоче, щоб мама знала про її поневіряння. У княгині і так зараз вистачало приводів для хвилювань, чи варто було їй додавати їх ще? Втім, про свою вагітність розповісти все одно доведеться. Але поки вона була не готова.

Зате був хтось, з ким слуд було поговорити чим раніше, тим краще.

— Мамо, скажи, а я можу як-небудь потрапити на аудієнцію до короля? — задумливо запитала Алекса, намагаючись уявити, як буде виглядати їх розмова.

«Здрастуйте, я Алекса, і я знаю, що у вашій Раді повно шпигунів, які підривають її роботу на користь сусідньої держави!»

Дурніше не придумаєш, але вона повинна була розповісти, бо від цього залежало благополуччя її сім'ї. Ще важливим було приховати, від кого саме король отримав ці відомості, адже тоді їй точно не минути лиха.

— Думаю, треба звернутися до молодшого принца. Він легко влаштує, але, дорогенька, для аудієнції з Його Величністю повинна бути вагома причина, і я не думаю, що варто...

В цей самий момент відчинилися двері кімнати, виділеній мамі і Кевіну, і всередину зайшов невисокий, злегка повненький чоловік середніх років з сивим волоссям, що легкими хвилями спадали на плечі. Позаду маячила варта, але, підкоряючись відточеному жесту, ті залишилися зовні.

— Ваша Величність, — мама присіла у вишуканому реверансі, брат виструнчився по стійці смирно і низько схилив голову.

Сама Алекса, не очікуючи, що король Вертморту, якого вона так хотіла побачити, раптом сам прийде до неї, так і залишилася стояти. Тільки коли Август Четвертий підійшов дуже близько, вона отямилася, хутко зображуючи церемоніальний уклін.

— Я почув про ваше прибуття і вирішив особисто вас привітати, княжно Александріно. Сподіваюся, вам сподобається в палаці.

Мама спробувала щось відповісти замість неї, про доброту і турботу короля, які безмежні, але той лише перервав її на півслові, не зводячи при цьому з погляду Алекси.

— Княжно, прошу вас, будьте люб'язні, залиште нас на кілька хвилин.

Мама перевела переляканий погляд на дочку, але заперечити не посміла і, схопивши за руку здивованого Кевіна, поспішила геть з кімнати.

— Дякую за вашу увагу... — спробувала вставити що-небудь підходяще обстановці Алекса, але Август Четвертий лише відмахнувся.

— Як справи на Півночі? — без передмов, запитав він.

— Холодно.

Чоловік серйозно кивнув, ніби вона, щонайменше, повідомила йому державну інформацію.

— Мені варто очікувати проблем з вами?

Княжна задумалася. Вона пам'ятала, як примарний дракон, якого вона бачила на священному валуні, передбачав якісь неприємні наслідки, але, мабуть, про це поки говорити не варто, а тому вона лише мотнула головою.

— Уф... — з полегшенням видихнув Август і посміхнувся. — Добре, тому що, зізнатися, я щиро переживав за вас, коли дізнався, що Крижане чудовисько забрало вас з собою. Ви ще настільки юна і сповнена життя, ваше місце тут, в цьому палаці, по праву. Ваш батько, я впевнений, хотів би цього для вас. Він був чудовою людиною.

Чути про те, як про батька говорять у минулому часі, було не надто приємно, нехай вона навіть знала, що той живий. Зате це нагадало їй про те, заради чого вона сама хотіла влаштувати цю зустріч.

— Ваша Величносте, дякую вам за ваші слова, але я повинна вам дещо розповісти. Я розумію, це прозвучить дивно, тим більше, у мене немає ні подробиць, ні доказів, але я дізналася, що у вашому замку — шпигуни. Лантарія підкупила когось із членів Ради, та й не тільки Ради...

— Звідки такі відомості? — король вмить підібрався, від посмішки на обличчі не залишилося й сліду. — Це... Крижаний тобі сказав?

— Ем... — Алекса зам'ялася, розуміючи, що не може назвати батька. — Ні. Вибачте, але я не можу вам відповісти, Ваша Величносте.