12.5

Хатш не підвів, з'явившись перед нею з неголосним ляскотом.

— Що це?! — королева вискнула, забравшись з ногами на диван.

В ту ж мить з-за дверей вибігло двоє вартових. Озираючись по сторонам у пошуках небезпеки, чоловіки вихопили шпаги.

— Всього лише чарівний слуга, він не заподіє нікому шкоди, Ваша Величносте, — мабуть, демонстрація магії для непідготовлених глядачів була помилкою. Втім, є дещо, що примирить з подібною демонстрацією будь-якого. — Знаєте, з мого боку не зовсім чемно було з'явитися з порожніми руками, та ще і Його Величності довелося утримувати маму і Кевіна... Непослуху, принеси одну маленьку скриню зі скарбниці.

Хатш завзято тявкнув і тут же зник, залишаючи після себе лише пластівці снігу. Насправді, в скарбниці була всього одна скриня, і зовсім не маленька. Все інше лежало розсипом. Та сама, що створив Крижаний, коли відправляв її в село за покупками. З собою він тоді дав їй тільки одну, а ще одна так і залишилася стояти, наповнена золотими і срібними монетами.

Вартові, що своїми очима побачили чаклунство, кинулися до своєї королеви, наставляючи шпаги на Алексу. У цю саму мить Непослух з'явився знову, сидячи на великій кованій скрині.

Швидко зістрибнувши з неї, тварина кинулася на підмогу своїй хазяйці, стаючи між нею і озброєними чоловіками.

Звір низько загрозливо загарчав, виблискуючи неприродно палаючими очима-крижинками.

— Відкрийте, — тремтячим голосом наказала Ірма Хагнінська вартовим.

Як тільки наказ був виконаний, і коштовності предстали перед поглядом її Величності, обстановка в кімнаті помітно змінилася.

В одному Алекса була права. Гроші — та сама сила, яка може примирити з магією і чарами практично будь-кого. І не тільки з магією.

В очах королеви спалахнув жадібний блиск, губи здригнулися і зігнулися в найнудотнішо-солодкій посмішці.

— А ну прибрали зброю, селюки! Ви лякаєте дівчинку! — раптом гаркнула жінка, звертаючись до вартових.

Ті поспішно прибрали шпаги і з поклонами і вибаченнями поспішили вийти.

— Дякую, Непослуху, — тихо шепнула Алекса, поплескавши хатша по загривку. — Залиш нас поки. Не будемо бентежити Її Величність.

— Дитя моє, скажи, ти вже встигла подивитися наш скромний замок? — дружелюбність в голосі королеви можна було їсти ложкою. — Дозволь, я особисто влаштую тобі екскурсію і з усіма познайомлю.