16.3

Алекса знову схлипнула, не стримавши нервового смішка. Гарна вона, мабуть, зараз! Очі червоні, ніс, напевно, розпух. Потрібно заспокоїтися, взяти себе в руки і дійсно стати для володаря Півночі найкращою.

— Що б зі мною не трапилося, Північ тепер твій дім. Наш будинок. Якщо ти цього захочеш.

Солоний від сліз поцілунок, стукіт серця в унісон, міцні обійми і тужливе передчуття біди.

Переміщення було тягучим, повільним. Немов магія навколо них була розумна і, передчуваючи недобре, відтягувала неминуче. Зазвичай Алекса ніколи не помічала, як у повітрі з'являються окремі сніжинки, як вони збираються в вихори, але в цей раз роздивилася в деталях.

Обличчя обвіяло приємною освіжаючою прохолодою.

Вони перемістилися в Вертмортський палац. В кімнату її матері.

Княгиня ТагКартен сиділа перед вікном і вишивала, вірніше, вона робила це до того, як магія, що вийшла з-під контролю, раптом заморозила її. А Кевін в цей час грав з ниточкою і прив'язаною до неї папірцем з сірим кошеням. Але так і завмер разом з іграшкою і пухнастиком, що протягнув лапку.

Сльози вмить бризнули з очей, а через спазм в горлі стало важко дихати.

— Якщо щось піде не так, то поклич мене... — видно було, що Альдар сам не радий, що привів її сюди, — треба проконтролювати.

— Треба... — сперечатися не було сенсу. Життя мами і брата дорожчі всього на світі, але знати б ще, що вийде в результаті. — Адже ти не проти, якщо після того, як все закінчиться, вони будуть жити з нами?

— Звичайно, ні, — посміхнувся Альдар, ласкаво проводячи рукою по її волоссю.

Алекса знову схлипнула, обіймаючи чоловіка, притискаючись щокою до його грудей. Вони так і стояли кілька хвилин, поки в якийсь момент Альдар просто не розтанув у неї в руках, як торішній сніг.

Дівчина, більше не стримуючи сліз, всілася на заледенілий диван і розплакалася. Ну чому коли здається, що все добре, життя обов'язково тикає носом у багно?!

Вона уткнулась обличчям в долоні, вже не в силах зупинитися. Просто віддалася безмірному почуттю жалості, що переповнювала її в цей момент.

Якщо Крижаний забуде про свої почуття до неї? Про бажання мати дитину?

— Алексо? — хтось торкнув її за плече. — Як ти тут опинилася? Що сталося?

Дівчина підняла очі і прикусила губу, щоб не налякати рідних радісним криком. Все вийшло! Вони врятовані! Весь Вертморт врятований!

Вона схопилася, міцно притискаючи маму до себе, а коли здивований Кевін підійшов ближче, то згребла і його в оберемок, саджаючи на коліна і утикаючись губами в маківку. Кошеня, що залишилося без розваги, голосно занявкало, привертаючи увагу.

— Лексо, доню, що сталося? — стривожено запитала мати знову, так і не дочекавшись відповіді. — Ти захворіла? Щось з дитиною? Дізналася щось погане? Лексо, не мовчи!

— Я просто рада, що з вами все в порядку, — з останніх сил, намагаючись якомога швидше заспокоїтися, через силу посміхнулася дівчина. — Я так вас люблю...

— Що ж з нами може статися, заспокойся, світе мій. Це, напевно, через вагітність. Жени погані передчуття!

Мама, намагаючись її підбадьорити, почала розповідати про те, скільки сама вона плакала, коли була вагітна, і про те, що все це абсолютно нормально. Не витримавши, Алекса її перебила:

— Мамо, будь ласка, давайте помандруємо на Північ. У палаці занадто небезпечно.

Брат і мати зреагували практично одночасно:

— На Північ? — з жахом в очах прошепотіла княгиня.

— На справжню Північ? — в голосі хлопчика чувся захват першовідкривача.

— У вас буде все, що тільки побажаєте. Альдар хоче відкрити при замку школу, так що проблему з вчителями Кевіна вирішимо. Будь ласка, мамо. Ти сама знаєш, як тут може бути неспокійно... через тата, — останнє слово вона вимовила майже беззвучно, але брат все одно почув. Моментально спохмурнів, насупився, а очі стали вологими.

Він думає, що батько мертвий? Роздратування на батьків спалахнуло миттєво.

Чи розумів батько про те, як буде дітям, коли придумував свій «геніальний» план?

— Добре, Лексо... Якщо ти так кажеш... — мати повільно кивнула головою, показуючи, що згодна на переїзд.

— Тоді зберіть все, що вам потрібно, і будьте готові.

Сказавши це, дівчина покликала Непослуха, який з'явився під захоплений крик брата, який спробував тут же погладити тваринку. Хатш прийняв ласку з вдячністю, чим викликав ще більше захоплення.

Мама ж тільки й могла, що безпорадно кліпати очима, боячись поворухнутися в присутності магічної істоти.

Дівчина нахилилася до пухнастого вуха, шепнувши прямо в нього:

— Перенеси мене до Альдара.

Нервове напруження не відпускало. Їй потрібно було його побачити і переконатися, що все в порядку. Що нічого між ними не змінилося.

Коли вона вже зникала у вихорі снігової воронки, то знову почула, як брат дивується, питаючи у мами: