Розділ 17. Без почуттів

— Треба розбудити приховані сили, які повернуть рівновагу, — сказав вартовий. — Але у всього є ціна.

Звиклий за двісті років до нескінченних прохань людей, Альдар знав про всі ціни. Адже він сам їх призначав для тих, хто ризикував звертатися до нього по допомогу.

А ще він пам'ятав, як сам опинився на Півночі в пошуках виконання свого власного бажання. І про те, як вперше стикнувся з прихованими силами.

Тоді, багато років тому, людина, якою він був, практично померла. Той, хто залишився, володів його зовнішністю, його пам'яттю, але не більше.

А вже коли він почув від жінки, заради якої віддав стихії себе і свою душу, презирливе: «Ти справжнє чудовисько!», то вже й сам зробив все можливе, щоб його місце зайняв байдужий до всього монстр.

Він дійсно став чудовиськом. Небезпечним, безжальним. І, разом з тим, його людська частина все ще давала про себе знати. Саме вона змушувала його раз за разом створювати крижані образи колишньої коханої, милуватися ними, розбивати їх в приступах люті, шкодувати про зроблене і в особливості про незроблене.

Після появи в його житті Алекси чудовисько відступило. Він-людина немов прокинувся від сну, заново відкриваючи для себе те, що колись здавалося природним, але потім було втрачено за непотрібністю. Співчуття, бажання допомагати, бути поруч. І навіть... кохання.

Але разом з цим — шалене бажання захищати своє, нестримні ревнощі і майже тваринна пристрасть, яку доводилося стримувати, щоб не нашкодити Алексі.

Знала б вона, що він хоче з нею зробити — чи дивилася б так само довірливо в очі?

Горнулась би з тієї ж ніжністю, у пошуках захисту і підтримки?

Поруч з нею неможливо було тверезо мислити. В той момент, коли він з'явився до неї в образі колишнього нареченого, він думав лише про те, як викриє княжну в невірності і покарає так, як вимагав охочий до чужого болю ящір, що живе у ньому.

Але що показала перевірка? Вона не піддалася тому, що колишній наречений її не цікавить? Або ж, навпаки, цікавить, але Алекса розпізнала обман і не дала себе ошукати?

Невідомість злила, змушувала біситися. В його улюбленому місці в замку в той день з'явився не один десяток крижаних скульптур, присвячених набридливій княжні, позбутися думок про яку він був не в силах.

Альдар розбивав їх зусиллям волі, перетворював у крижану крихту і сніг, але підсвідомість грала злий жарт, і ті, немов у насмішку, з’являлися знову і знову.

Зрештою, він вирішив поступити мудро. Відправити дівчину на деякий час із замку. Нехай відвідає рідних, розвіється. А він, тим часом, облаштує замок, а також подумає над тим, чим можна привернути її увагу і дискредитувати в її очах того недоноска, якого вона колись любила.

Володар прекрасно усвідомлював, що з мертвими боротися марно, а тому знову вдихнув життя в заморожене ним же тіло, знайшовши Саймона на півдорозі у власні володіння.

Після того, як він переконається в тому, що Алекса належить йому не тільки тілом, але і душею, він цілком зможе усунути його знову, на цей раз назавжди.

В перший же день перебування в палаці княжна наказала принести їй золота — не самий поганий знак. Якщо б прихильність Александріни можна було купити, він би так і зробив.

Потім були будні палацової фрейліни, за якими Альдар не дуже стежив. Принаймні, поки йому не передали запрошення на бал.

Чи хоче вона, щоб він прийшов? Якби не хотіла, то могла б просто спалити запрошення. Ця думка тривожила і змушувала ще старанніше працювати над облаштуванням та утепленням замку, набором людей для служби.

Коли бал тільки-тільки почався, він деякий час стояв невидимий, спостерігаючи за людьми. Самі по собі вони його не дуже цікавили, але ось Алекса... чи чекає вона на нього? Переживає за його прихід?

Але княжна не чекала і не переживала, легко погодившись на танець з першим ліпшим кавалером.

Ні, Альдар не збирався вбивати його за це, але грати з княжною виявилося дуже весело. Зазвичай виконувати чужі бажання доводилося йому, а тепер Алекса сама була готова виконати будь-яке, в обмін на те, щоб він не зробив того, чого і так не збирався.

Спокуса примусити її до близькості була великою, і Альдару коштувало багато сил стриматися. Ні, вона повинна сама захотіти його, дати йому привід і можливість посадити на ланцюг ревнощі, що зжирали зсередини.

Хто б міг подумати, що він прогледів участь Алекси у змові! Княжна ошаленіла у відповідь на його підколки, і в тій бурі емоцій, що горіли в її погляді, він побачив віддзеркалення своїх власних.

Вона хотіла його! Щиро, по-справжньому, без примусу і можливої нагороди з його боку. Він не знав, чи кохає вона його, але те, що в той момент було між ними, могло послужити основою. Тепер уперта самовпевнена княжна нікуди не дінеться від нього. Він зробить все для цього.

Те, що сталося потім, було несподіванкою. Хто б знав, що в момент задоволення стихія може вийти з-під контролю і влаштувати подібне?

Але найбільше дратувала навіть не власна нездатність взяти чари під контроль. Було фізично боляче бачити те, як його маленьку княжну підкосила подія. Як вона хвилюється за рідних, і не тільки за них. Здається, її хвилювала доля навіть тих, про існування кого вона могла тільки здогадуватися.