18.2

Міхей першим взяв себе в руки, опустив очі і, буркнувши під ніс щось, що мабуть, означало вибачення, кулею вилетів із залу.

Олена ж ще кілька секунд витріщалась, як викинута на берег риба, відкриваючи і закриваючи рот. Алексі в цей момент її стало навіть шкода. Ймовірно, в голові у бідолахи вже вставали картини того, що зробить з нею повелитель Півночі за те, що служниця опинилася не в тому місці не в той час.

— Мені повторити? — оманливо м'яким голосом поцікавився Альдар, і Олена нарешті відмерла.

Спочатку вона сіпнулася в бік дверей, через які вийшов Михей, ті були набагато ближче. Потім, наче згадавши щось, крутанулась на місці, зробивши кілька кроків у ту сторону, з якої прийшла.

Але так треба було знову перетинати майже весь зал. Розуміючи, що затримка може не сподобатися володарю, Олена знову розгорнулася, роблячи крок, і знову затнулася.

Обличчя бідолахи було білішим крейди, руки тряслися, а сама вона, здається, була готова впасти непритомною.

— Що з нею? — Алекса так здивувалася паніці служниці, що навіть забула власний сором.

Альдар замість відповіді закотив очі до стелі і прошепотів щось, що підозріло нагадуапло: «дурні людиська».

Потім Крижаний клацнув пальцями, і навколо служниці завертівся сніговий вихор. Кілька секунд — і та просто розчинилася в повітрі, залишивши після себе лише сніжинки, що повільно падали на підлогу.

— Ти ж її не вбив? — ахнула княжна.

— Не говори дурниць, — скривився Крижаний, — просто виставив звідси. Як ти бачиш, самостійно вийти у неї не виходило.

— А хто той хлопець? Міхей, здається... — те, що сталося, так вибило з колії, що дівчина зовсім забула про свій страх перед чоловіком.

Крижаний на це небезпечно примружився:

— Тебе не має хвилювати ніхто, крім мене.

— Це було так дивно. Вони явно хотіли підійти один до одного, але стояли і просто дивилися... — розгублено пояснила Алекса, озираючись туди, де ще кілька хвилин тому стояли закохані.

— Хто винен у тому, що ці голубки зрозуміли все буквально? — Альдар невиразно знизав плечима. — Я всього-то попередив, що мені не потрібна вагітна служниця, а вони вирішили, що тепер їм рік не можна наближатися один до одного. Мабуть, тепер вони влаштовують побачення на відстані.

— І ти не збираєшся їм сказати, що вони можуть нормально спілкуватися? Триматися за руки, обіймати один одного? — як це, цілий рік не мати можливості наблизитися до свого коханого? Алекса тільки на мить уявила, і на душі відразу стало тоскно.

Бачити лише здалеку, розмовляти крадькома, але не торкатися, не відчувати рідний запах.

— Навіщо? Тепер, принаймні, за ними цікаво спостерігати.

— Це жорстоко.

— Ні. Жорстоко було б убити одного, а другого змусити дивитися. А це... просто кумедно, — у байдужому тоні Альдара не було жодного натяку на те, що ситуація здається йому смішною.

— А ось зараз ти мене лякаєш, — зізналася Алекса і простягнула чоловікові руку, бажаючи торкнутись щоки.

Альдар перехопив зап'ястя, не давши їй це зробити. Пальці завмерли в декількох міліметрах від нього.

— Боїшся, але все одно тягнеш руки? — хмикнув він, піднявши брови. — Напрошуєшся на неприємності.

Це звучало майже нормально. На мить Алекса здалося, що Альдар став колишнім, і це змусило її щиро посміхнутися.

— Безумовно, напрошуєшся, — констатував Крижаний і ривком притягнув її до себе.

Його слова відгукнулися солодкою отрутою, що розливалася по тілу, отруюючи його. Затихле було збудження повернулося з новою силою, серце забилося швидше.

— Давай зіграємо в гру, княжно, — прошепотів володар їй на вухо.

Тремтіння передчуття прокотилося по хребту. Альдар, тим часом, обвів кінчиками пальців її плече, спустився нижче, окреслюючи лопатки, потім його рука ковзнула вперед.

— Гру? — здавлено перепитала Алекса в той момент, коли чоловік почав пестити її.

— Я кажу, а ти виконуєш, — озвучив Крижаний правила, продовжуючи своїми ласками розпалювати її ще сильніше.

— Я і так слухняна твоїй волі, Альдаре.

— Слухняна? Та ти найзухваліша істота з усіх, які мені доводилося зустрічати, — несхвально поцокав володар. — Ні, я хочу повної покори.

— І що мені за це буде? — зараз Алекса не могла згадати жодного випадку, коли вона грубіянила. Ну хіба, якщо вважати за зухвалість той випадок, коли вона вдарила ніжкою від стільця... але ж тоді Альдар сам напросився.

— Хм... дай подумати, — Крижаний зробив вигляд, що задумався, але сам, тим часом, ковзнув пальцем всередину її тіла, викликавши короткий стогін. — Ти ж не хочеш, щоб я підкорював собі королівства? Будеш добре грати, і я подумаю про твоє прохання.

— І що я повинна робити? — Алекса важко дихала, закушуючи до болю губу, щоб стримувати стогони.

Крижинки очей на мить потемніли, і їй навіть здалося, що на позбавленому емоцій обличчі промайнула посмішка.