Розділ 20. Антураж

Прокинулась вона від того, що щось лоскотало її обличчя. Спочатку дівчина відмахнулася, але дискомфорт тривав. Захотілося чхнути. Різко сівши на ліжку, Алекса почала терти ніс.

— Рррра-у, — розкотисто тявкнув хатш, докірливо схиливши голову.

— І тобі доброго ранку, — не відразу зрозуміла вона, що від неї хоче звірятко. Потім перевела погляд за вікно, де щосили сяяло сонце.

У скільки розвиднюється в Лантарії?

— Я спізнююся?!

— Рррра-у, — на цей раз ствердно.

— Всеблага Мати! Перемісти до мене Олену, будь ласка.

Останнім часом Алекса воліла обходитися в одязі без чужої допомоги, але не можна ж з'явитися на аудієнцію до короля в простому одязі.

Вибравши одну з привезених з мамою Вертморта суконь, Алекса, щоб не витрачати час ще й на зачіску, розпустила і зачесала волосся.

— Невже так і підете пустоволосою, пані? — ахнула Олена.

Княжна кілька секунд дивилася на себе в дзеркало — приймаючи рішення. Хай буде так. Зрештою, вона дружина Крижаного дракона, так що їй можна.

— Я готова. На мене чекають? — запитала Алекса у Вереди, перш ніж простягнути до нього руку.

Ще один ствердний тявк, і княжна глибоко зітхнула.

Закружляв навколо сніг. А потім вона опинилася в невеликому квадратному кабінеті, по периметру якого стояли високі стелажі, заставлені книгами.

Біля одного зі стелажів стояв невисокий, трохи повненький сивий чоловік похилого віку. Перше, що кинулося Алексі в очі, що книга, яку він тримав, була догори ногами.

З двох сторін від незнайомця, по кутках кімнати, стояли ще двоє — набагато молодші і, судячи по виправці, військові.

Побачивши княжну, вони схопилися за рукояті шпаг, але діставати зброю без наказу не наважувалися. Може, той, що перед нею — це і є король? Але ж вона так сподівалася, що сторонніх не буде! Нехай навіть це всього лише охорона.

— Доброго ранку, Ваша Величносте, — привітно посміхнулася Алекса, не поспішаючи, тим не менш, робити реверанс, — рада, що ви на мене чекаєте, але я сподівалася на конфіденційну бесіду.

Варто було їй це промовити, як раптом у кімнаті стало трохи холодніше, а в наступну мить охоронці вкрилися товстою кіркою льоду, обернувшись в крижані бурульки.

Книга з дзвінким ляпанцем вилетіла з рук короля.

— Доброго ранку, княжно ТагКартен.

Він говорив з сильним акцентом, що видавало хвилювання. Алекса і сама була сильно перелякана тим, що сталося, вона відступила назад і тут же побачила крижаний наріст на тому місці, де тільки що стояла. Що це?!

Вона невпевнено підняла руку, і несподівано від її жесту по кімнаті пробігла холодна хвиля. Король похитнувся і, ледве не впавши, сперся рукою об стелаж.

— Мабуть, я не так вас зрозумів, — посмішка на його губах виглядала неприродно, а мова при цьому була не зовсім виразною.

У Лантарії використовувалася інша мова, в чомусь схожа з вертморською, мала спільний алфавіт, але все ж зовсім інша.

Зліва пролунало клацання, Алекса обернулася на звук — там був вихід з кабінету. Варто було їй поглянути на двері, як ті покрилися крижаним наростом, відрізаючи приміщення від зовнішнього світу.

Вона що — і так може? Так ні ж. Маячня якась... найдивнішим було те, що сама дівчина при цьому нічого незвичайного не відчувала.

— Так про що ви хотіли поговорити? — потрібно віддати належне королю Рейнару, виразом обличчя він володів чудово.

Зараз він уже виглядав так, ніби вони на світському прийомі. Нажаль, про себе Алекса того ж сказати не могла. Сама собі вона здавалася обманщицею, яку ось-ось виведуть на чисту воду.

Ось тільки все навколо було насправді, і слід було йти до кінця.

Зробивши нелюдське зусилля, вона спробувала посміхнутися.

— Може, запропонуєте сісти?

— Так, звичайно, вибачте мені мою нетактовність, княжно, — всі наголоси він ставив на перший склад, чому мова була трохи комічна. Це допомогло злегка розслабитися.

Трохи видихнувши, Алекса плюнула на манери, сама пройшла до невеликого дивану позаду неї і сіла. Потрібно пам'ятати, що цей чоловік тепер боїться її більше, ніж вона його. А їй нічого не загрожує. В крайньому випадку, завжди можна покликати Альдара... в самому крайньому випадку. Зрештою, все це вона робить для того, щоб не дати чоловікові остаточно перетворитися в беземоційного тирана, адже почавши підкоряти чужі країни, Крижаний цілком може увійти у смак.

А тому, потрібно розслабитися і спробувати зобразити ту, за кого її приймають — всемогутню магічку, якій сильні світу цього — так, на один зуб.

— Можете звати мене просто Алекса, — приязно кивнула вона.

— Тоді і я просто Рейнар, — розплився в приторній посмішці король.

— Рейнаре, ви навіть не уявляєте, як я рада нарешті з вами зустрітися. Скажіть, ви коли-небудь були на Півночі?

— Далі Огола якось не доводилося.