Розділ 21. Не в соб

Візит до Вертморського короля пройшов як по нотах. З тим лише винятком, що залякувати нікого не знадобилося і з самого початку до Алекси ставилися шанобливо і люб'язно.

— Як ви ставитеся до того, щоб я оголосив про можливості відправитися до вас для людей будь-якого положення? — кажучи це, король виглядав так, ніби вже подумки підписував потрібні укази. — Торік урожай був поганим, в цьому, через набіги Лантарії, мої міністри прогнозують голод, і, зізнатися чесно, ваша пропозиція як ніколи вчасно.

Алекса жахнулася, уявивши, як зараз їй належить прийняти натовпи голодних простолюдинів, надати їм житло... І якщо будинки для всіх Альдар якось зможе начаклувати, то як бути з їжею?

Так чи інакше, повернувшись з Вертморту, Алекса насамперед перевірила запаси в замку і зрозуміла, що якщо в замку буде жити хоча б сотня людей — все, що у них є, вистачить не більше, ніж на тиждень.

Ні, задумка Альдара про те, щоб зробити Північ жилою, їй подобалася, але перейшовши до технічної сторони втілення, вона починала просто хапатися за голову.

— Альдархіне! — покликала вона, ледь закінчила ревізію.

Волосся злегка розтріпалося, рукава сукні були закатані, а спідниця — злегка забруднена борошном.

Чоловік з'явився практично відразу. На цей раз ні корони, ні вигадливого камзолу, тільки сорочка і прості темні штани.

— Я здивований, що ти про мене згадала, — усміхнувся Крижаний, оглядаючи її з голови до ніг.

— В якому сенсі? — Алекса насупилася, не зовсім розуміючи, що він має на увазі.

— Ти так завзято взялася за все. Не очікував бурхливої діяльності від княжої доньки, — в його погляді хлюпали веселощі. — Мені сьогодні прийшло послання від правителя Огола.

Він витягнув з кишені штанів складений аркуш і простягнув Алексі.

Огол було невеликим вільним князівством, північніше Вертморта. Ось тільки що їм могло знадобитися?

Їй знадобилося кілька раз пробігтися по рядками, щоб упевнитися, що вона прочитала правильно.

— Вони хочуть зустрітися з тобою, — підказав Крижаний, відверто насолоджуючись її ошелешеним виглядом, — очевидно, чутки поширюються швидше, ніж сезонні хвороби.

— Вони теж хочуть відправити своїх людей до нас, — Алекса відчайдушно намагалася згадати все, що вона коли-небудь чула про Огол, але виходило, що вона практично нічого не знала про це місце. — Але чому?!

— Ну, коли виставляєш справу так, що надати своїх підданих — не покарання, а честь, цілком очевидно, що інші країни починають бажати точно такої ж честі, щоб бути, як мінімум, не гірше, а заодно і тримати руку на пульсі подій, — знизав плечима дракон.

Здається, він таким результатом подій був зовсім не засмучений, а ось Алекса зрозуміла, що ще трохи, і вона просто схопиться за голову.

— Але як же ми приймемо їх всіх? Адже у нас недостатньо... всього!

— Всього ніколи не буває досить, — байдуже знизав плечима Крижаний, — так що перестань думати про це. Ти мені обіцяла дещо цікаве.

Він простягнув до неї руку, і Алекса моментально згадала, що справді обіцяла Альдару зіграти з ним в його недобру гру. Всеблага Мати! Адже вона зовсім забула про це!

Але хіба зможе вона розслабитися і отримати задоволення, якщо думки тільки і зайняті тим, скільки мішків борошна їм знадобиться на кожну сотню людей, скільки кімнат пустує в замку і скільки ще території навколо можна використовувати.

— Пробач, Альдаре... — вона посміхнулася, намагаючись звучати якомога м'якше, — але зараз я просто не можу.

— Впевнена? — його голос був абсолютно рівним, на обличчі не проступало жодної емоцій. Алекса з якимось відчаєм зрозуміла, що зараз він просто розчиниться у повітрі, зникне, і вона вже просто не дозветься його ні зараз, ні через тиждень.

А якщо і дозветься, то це знову буде заморожена рибина, у якій вона не знайде і тіні емоцій. А адже здається, що зараз, коли він розповідав їй про листа, коли дивився на неї — на його обличчі читалося щось справжнє, живе.

— Насправді, ні, — якомога м'якше спробувала вимовити вона і вже сама зробила крок до нього, обережно беручи його долоню в свої. — Але так як заселити Північ — це була твоя ініціатива, то пропоную прийти до компромісу.

— І що ж це? — здавалося, власникові абсолютно все одно, що вона запропонує, але Алекса відчувала, як його рука трохи стиснулася.

— Як щодо того, щоб спочатку провести урок магії? Ти б міг влаштувати мені демонстрацію.

— Судячи з вигляду, з яким ти це говориш, ти хочеш щось конкретне.

Вона не зрозуміла, запитує він або затверджує, але на всяк випадок відповіла.

— Дещо, що допоможе забезпечити переселенців. Але взагалі, потрібно багато. Навіть теплий одяг, тому що я впевнена, у них його не буде. Ніхто не уявляє, наскільки холодно може бути тут для звичайних людей. Та й крім того, це Огол ближче всіх до Півночі, і листи звідти йдуть швидко. Якщо через кілька днів нас завалять такими?

— Варто було подумати про це до того, як розставляти акценти, — Повелитель Півночі криво посміхнувся. — Як я і сказав, між «великою честю» і «покаранням» різниця лише в тому, як ти це подала.