Розділ 23. Шокова терапія

Перша група переселенців повинна була прибути зовсім скоро, і як не намагалася Алекса — всього передбачити не вдавалося.

Час для торгівлі зараз був не дуже вдалим. Урожай минулого року закінчився, а новий ще не встиг вирости. Ціни на продукти і зерно були високі. А зайвий раз щось просити у правителів сусідніх країн — було собі дорожче.

За словами Альдара, на Півночі скоро теж повинна була наступити відлига — три тижні в році, коли низькорослі дерева, трави, квіти розпускаються і поспішають встигнути зацвісти і дати насіння і плоди. Ось тільки сильно розраховувати на можливість зібрати запаси не варто. Селяни в північних селах промишляють, в основному, тваринництвом, та подекуди видобуванням корисних копалин. Під час відлиги можна хіба що зібрати трохи брусниці, лохини, кедрових горіхів, та їстівного моху.

А тому Алекса, взявши з собою Олену і її нареченого, все ж ризикнула відправитися на закупівлю товару.

Закохані намагалися зайвий раз навіть не дивитися один на одного в присутності княжни. Це виглядало смішно, і зворушливо одночасно.

— Пані, при всій повазі, а куди ми куплене складати-то будемо? — подав їй мудру думку головний топчій крижаного замку, як сам себе називав Міхей. — Треба б віз, кінь.

Алекса задумалася. Якщо віз вона цілком могла створити магією, то з конем були проблеми. Стихія не вміла створювати нічого живого, хіба що перенести вже існуючого коня, вкравши у законного власника.

Довелося відправити Міхея в село, щоб купити там істоту. Той, у свою чергу, зам'явся, почав виправдовуватися, а потім і зовсім попросив дозволу туди не йти.

— Так адже він посварився з батьком, коли сюди за мною прийшов, — зітхаючи, пояснила Олена.

Але ж не корову ж знову запрягати до возу?

Дійшовши до сараю з флегматичним Щастям, князівна довго дивилася на худобу, розмірковуючи, як бути. А що якщо...

Знову звернувшись до магії, вона змахнула рукою, і негайно ж корова перед нею витягнулася, пострункішала, а на голові виросла грива. Потрясши головою, отримана замість Щастя конячка гірко завила.

— Краще мовчи, — хмикнула Алекса, накладаючи ще одне закляття.

Альдар у свій час прийняв вигляд Саймона, так чому б їй не перетворити корову на коня хоча б ненадовго?

Воза вона теж вирішила використовувати того самого, на якому вперше везла курей і мішки з запасами з сусіднього села.

Тренуючи нові навички, Алекса спробувала одягнути і себе, і Олену з Міхеєм однаково скромно, але в добротний одяг. Прості лляні сукні і трохи мішкуваті штани і сорочка.

Залишалося запрягти коня в гарбу, взяти кілька мішечків золота і срібла і попросити Непослуха перенести їх ближче до Вертмортського ринку, але при цьому туди, де б їх ніхто не помітив.

— Поля, що біля лісу, всі протравлені звіриною!

Непослух доставив їх у вузький провулок між будинками перед виїздом на широку торговельну вулицю.

— Я сам чув, як варта нарікала, що пиво в цьому році буде коштувати дорого, — голос лунав з-за хистких прочинених дверей, за якими, судячи з потертої таблички, ховалася харчевня.

Міхей, який керував поводами, хотів було рушити, але Алекса його зупинила. Цікаво було послухати, що обговорюють прості люди.

Раптом вони і Північ згадають? Принц і король цілком могли шукати добровольців для переселення відкрито.

— Замість того, щоб сваритися з сусідами, краще б цих дармоїдів в ліс відправили, звірину дику бити.

— Поля корони — це проблеми корони, — резонно зауважив хтось. — А ось те, що принц ввів новий податок — це погано. Зовсім король поганий став, мабуть, відходить від справ.

— Тихіше ти! У принца скрізь вуха є. Чи не знаєш, що арешти йдуть по місту?

Двері прочинилися, і звідти, похитуючись, вийшов високий світлобородий мужик. Насилу сфокусувавши погляд на возі, він п'яно гикнув і крикнув:

— Тут не можна ставити возу, а ну їхайте звідсіля!

Міхей кинув винуватий погляд на княжну, а потім натягнув віжки.

Дивну розмову княжна майже відразу викинула з голови, врешті-решт, вона приїхала сюди не для того, щоб в черговий раз влазити в проблеми сусідньої держави.

Однак думку про те, що ячменю в майбутньому врожаю буде не багато, вона вловила, а тому, знайшовши можливість, закупила його навіть більше, ніж планувала, майже не торгуючись.

Кілька мішків пшениці, сочевиці, кукурудзяної крупи. Скільки б вона не купувала, всього цього здавалося мало. Ох, ну що їй було не так активно агітувати королів, коли вона домовлялася про переселенців? Всього-то й треба було кілька вчителів, лікарів та ремісників! Ні, правий був Альдар, коли говорив, що вона явно перестаралася в своєму бажанні «згладити кути».

Якщо б вона зажадала людей в ультимативній формі — до них відправили б найнікчемніших, тих, кого і вбити не шкода, політичних в'язнів, вільнодумців. І нехай, можливо, вони були б не найціннішими фахівцями, але зате їм, хоча б, можна було більш-менш вірити. А тепер...

Забивши віз до межі, так що і їй, і Олені довелося піти поруч пішки, вони попрямували до виїзду з міста. Довелося навіть непомітно підштовхувати віз магією, інакше Щастя, що отримала кінський вигляд, але не її силу і м'язи, не справлялася. Алекса мала намір пройти до того самого гаю, де колись зустрічалася з принцом. Там було легше всього знайти відокремлене місце, щоб доставити все куплене на Північ.