Розділ 3

3 клас, будь ласка, сядьте на свої місця. Сьогодні у дитбудинок прийшла ще одна дівчинка. Вона буде вчитись у нашому класі тож знайомтесь - це Марія.  
- Я не Марія, я Марі- прошепотіла дівчинка 
- Сідай на ось цю парту біля Микитки,- сказала вчителька. 
Дівчинка сіла за парту і  виклала зошити, які вихователі дали їй на передодні. 
- Я Нікіта, а тебе Машою звуть. Так? Радий познайомитися. Давай дружити. 
- Я не Маша, а Марі і не хочу я з тобою  дружити... 
- Зла ти. 
У двері постукали.  
-Добридень. Можна на хвилинку Марі, новеньку.- сказав чоловік у дверях. 
- Вибачте, але я дитину саму відпустити з незнайомою людиною не можу. Ви ж зрозумійте це дитбудинок. 
-Та мені на хвилинку. Я лікував  Марію одразу після аварії. Якщо ви боїтесь вийдіть з нею. Я не вкраду. 
- Угу піти і 20 маленьких дітей одних лишити. Ну добре Марі іди,але на хвилинку. 
... 
-Ви прийшли?!- Марі підбігла до лікаря. 
- Я ж обіцяв, принцесо. Ось бери це фотографія, а це іграшка. Вона в тебе в вітальні лежала.Я не хотів брати, але вона сама до рук залізла. 
- Дякую. Це моя улюблена. Я хотіла ведмедика з собою тоді брати. Але тато не дозволив, сказав загублю. І за фото дякую. Ви, справжній друг. 
- Ну все біжи, бо сварити будуть. Я тобі рюкзачок купив, щоб ти свої речі ховала. А ще ключі, тільки не загуби, добре сховай. Досі не можу зрозуміти, як вони з тобою того дня опинились. 
- Просто, тоді  я їх без дозволу взяла.  Нікого, не спитавши.Вони в мене в кофті лежали... 
-Біжи вже... Ще побачимось. 
- Бувайте. 
На прощання дівчинка обняла його. 
... 
-Мам, тат, а що я отримаю на день народження???- запитала Марі в машині 
- А що ти хотіла, доцю? 
- Невже собаку. Ви подаруєте  мені собаку? Хаскі... 
- Іро, це ж мав бути сюрприз...Якої породи ми  вже точно тобі не скажемо:). 
- А ще довго їхати? Я хочу її побачити. А це хлопчик чи дівчинка??? 
- Забагато запитань, сонечко. Вже скоро дізнаєшся. 
Вони розвернулися до доньки, щоб посміхнутися. Але це була їхня остання посмішка, адже далі Марі закричала: 
- Мамо, тато там автомобіль!!!!!!! 
Невже знову!?!?! Марійка заплакала. Вже довго їй снився один той самий сон. Точніше кошмар. 
- Марі, що сталося?- до кімнати забігла сонна виховательки Оксана Дмитрівна,- я почула- ти плачиш. Знову кошмари. Ну все!Вже минулося. Лягай я тебе накрию. 
.... 
Марі сиділа на підвіконні. Їй так і не вдалось заснути. Вона любила сидіти саме тут, адже звідси видно такий гарний схід сонця, навідміну від вікна в її кімнаті. Зараз була п'ята година ранку тому не дивно, що в коридорі не було нікого. Дівчинка згадувала про маму і тата, думала про той випадок. Марі винила себе в скоєному, адже сама відволікла батьків. Чому вона була такою??? Чому? 
Її роздуми перервав голос. Вона підняла голову і побачила хлопчика перед собою. Це був Микита. 
- Що ти тут робиш? Ще зовсім рано,- запитав малий. 
-А тобі, яка різниця? Ти  ось теж не спиш.- відповіла Марі. 
- Я заснути не можу в мене таке часто буває. Мене сюди 1 рік тому віддали. А раніше я з тіткою жив, яка постійно пила. Вона мене била і я її дуже боявся. А ти чого тут? 
- Не твоє діло. 
- Зла ти... 
Хлопчик зібрався йти, але Марі зупинила його 
- Не йди. Я не зла просто після всього що сталася.... 
- Якщо тобі важко, не кажи. До речі, всі діти називають мене Міккі. 
- Як Міккі Маус. 
- Ну щось на кшталт того. Це через вуха, як у того героя в мультику. 
Вони говорили ще дуже довго.... У тій розмові Марі розказала Міккі всю правду, а ще знайшла друга на все життя