Розділ 4

Аліса прокинулась. В голові все перемішались, розлучення, ліки і нарешті лікарня. Вона не знала чому вона тут. Точніше як вона сюди потрапила. Може, її знайшла сусідка - баба Люба. А може, її колишній прийшов забрати все що не взяв того дня. Тепер вона не могла називати його по- імені. Для неї він назавжди став ''колишнім'' . Аліса почула голоси. Вони були близько, але водночас далеко. Якась дівчина, до речі, в неї був дуже приємний голос щось кричала. Аліса спробувала зрозуміти, що саме.

- Мирославе Кириловичу, вона приходить до тями,- закричала медсестра.

- Так, вже іду. Ну нарешті. Довго ми за неї боролись. Та нічого і не таких витягували, - відповів на це лікар,- ви мене чуєте?

Вона спробувала відповісти, але нічого не вийшло.

- Тихо, тихо кивніть якщо зможете, - попросив Алісу лікар.

Вона кивнула.

- Вас щось болить?

Аліса заперечила.

- Ну добре. Відпочивайте. Медсестра зробить все що потрібно. Я зайду пізніше.

...

Пройшов майже тиждень. Здоров'я  Аліси значно покращилося. Тепер вона трішки говорила  ,могла сидіти, від неї відчепили всі трубки, дівчина навіть пробувала ставати ( звичайно поки не бачить лікар). Аліса здогадувались, що у  лікаря до неї буде серйозна розмова. Адже вона самогубця, а від таких як вона психіатри і психологи точно не відчепляться.

- Аліса, ви вже прокинулись!? Я хочу з вами поговорити. І розмова має бути серйозною...- в палату зайшов лікар.

- Я думала ви заговорите про це раніше... Я вас слухаю.

- Я не психолог. Але якось я маю це сказати...

- Давайте допоможу. Ви хочете запитати мене чому я наковталась таблеток?

- Ну так...

- Нещодавно я розлучилася, розумієте, я думала що не кохаю його, але коли він пішов... Я занадто пізно зрозуміла, що втратила. Я була в жахливому стані, і зовсім не розуміла що сталося. Я  навіть не знаю чи нас розлучили, адже вже більше двох тижнів тут і  багато що зрозуміла за цей час , повірте, більше ніколи не зроблю цього.

- Я розумію вас і щиро в вас вірю, але мушу повідомити про це психолога і відповідні органи.

- Якщо мусите, то робіть що мусите. Зі свого боку буду робити все що потрібно. Я хочу жити і буду чого мені б це не вартувало!!!

-  Ви про що? Вам погрожували?

- Та ні звичайно. Хіба я сама собі.

- Тоді ніщо не буде стояти у вас на заваді. Дякую за розуміння. В свою чергу я теж вас зрозумію.

Він усміхнувся і вийшов з палати.

...

- Здраствуйте, Алісо, мене звати Марина Ігорівна, я - психолог.

- Здраствуйте. Я вас слухаю.

- Як правило ми мусимо повідомити відповідні органи, про спробу самогубства. Але ваш лікар вмовив мене поговорити з вами і аж тоді вирішувати, що робити.

Я задам вам кілька питань. Але прошу відповісти чесно.

- Добре, я готова.

- Ви зробили ЦЕ навмисне?

- Ні, все вийшло випадково. І це правда. Я мене була депресія. Сильна. Я не розуміла що роблю.

- А що сталося?

- Я розлучилася з чоловіком. Точніше я не знаю чи нас розлучили формально, але разом ми вже ніколи не будемо.

- Ви його дуже кохали, а він покинув вас? У вас є діти???

- В тому й справа, що всі ці 4 роки я думала, що найбільше що я можу до нього відчувати- це повага. Але все виявилось навпаки. Коли він пішов мене як переклинило. Я його кохала. А дітей в мене немає, на відміну від нього..

- Чому ви кажете в минулому часі,  що зараз вже не кохаєте?

- Я його  відпустила. Адже тепер він щасливий. У нього народився син, і  він нарешті  не кохає без відповіді. Його люблять- син і майбутня дружина.

- А як в вас з роботою. Ви працюєте?

- Так. Я працюю в одній з найбільших тестувальних фірм України і Європи.  Раніше  він дорікав мені, що я проміняла його на роботу.

- Ну гаразд, останнє запитання. Ви не боїтесь залишатися одна?

-По-перше, у мене багато друзів і від тепер я буду проводити час з ними. Завдяки ним я жива.

- Тобто?

- Мене знайшла, ну в тому стані, моя краща подруга. Якби не вона я б вже ніколи не побачила цього світу...

- Можна дати вам пораду?

- Звичайно. Я обов'язково прийму її до відома.

-Не покладайтесь на друзів. Адже вони можуть не знайти для вас часу. Заведіть кота чи собаку. І полюбіть себе!

...

Через 2 тижні Алісу виписали. Лікар справді повірила їй і ніхто не афішував її самогубства. Дівчина також прислухалася до її порад. Тепер вона була не одна. З нею жив прекрасний друг  на ім'я Джем. Цей пустун був таким же солоденьким і м'якеньким, як справжній джем. Коли Аліса взяла його у бабусі з сусіднього під'їзду, песик був чотиримісячним цуценям. Але час, плинув і тепер Джему було 7 місяців і він вимагав все більше уваги. Коли Аліса йшла на роботу він одразу ж починав скавульчати і робив це до того поки вона прийде. Звичайно, всім сусідам це не подобалось. Але за цих 3 місяці вони вже звикли. Аліса почала жити по- новому. І перше, що вона собі пообіцяла в новому житті : " ніяких чоловіків НІКОЛИ"  Адже тепер вона не хотіла ранити когось і щоб ранили її.