Розділ 6

...

Життя тривало і Аліса потроху звикла до свого становища. Вона регулярно вже три місяці відвідувала психолога( ту жіночку з лікарні). Можна сказати навіть, що вони стали подругами. Виявляється, що ця на перший погляд статна, готова до всього жінка, теж пережила не мало. Ольга Віталіївна втратила чоловіка, залишилась з хворою дитиною на руках... Вона була одна. Їй ніхто не допоміг... Але  не здалася, так як це зробила Аліса. Вона боролась і зуміла викарапкатись. Тепер цю жінку нічого не зламає. І хоч вона пережила смерть чоловіка, потім на той час смерть єдиної дитини, зараз через 10 років таки щаслива.Коли Аліса запитала як їй це вдалося. Вона відповіла: "я просто знаю що життя це дві лінії біла і чорна. Що після чорної завжди є біла. Я просто чекала, жила далі і чекала. І таки дочекалася. Я ніколи не покохала б так як свого чоловіка, але покохала по іншому. Завдяки цьому у мого маленького синочка Кирилика народилась сестричка. І я впевнена, що він, мій покійний чоловік, за мене радий". Ці розмови допомогли Алісі адаптуватися, а ще прийняти і відпустити тепер вже не свого чоловіка. Хоча формально він все-таки її. Адже засідання тільки через тиждень. Але вже нема чого боятися. Навпаки, треба нарешті покінчити з цією жахливою чорною смугою, яку вона і створила ж.

...

Сьогодні засідання. Вона мало відбутись ще 3 місяці тому,але... 

Звичайно, що спокійний сон точно не про Алісу. З одного боку чого вже боятися, а з іншого... Через декілька годин вони побачаться. І не відомо чим ця зустріч закінчиться. Аліса одягнула білу сукенку, зробила гарну зачіску... Хоч на повернення чоловіка вона навіть не сподівалася,по- перше, дівчина завжди повинна виглядати гарно, а по- друге, нехай бачить що втрачає. Ще пів години, і Аліса була  у залі засідань. Хоч вона добре обдумала якою має бути зустріч, такого вона точно не очікувала... Він прийшов не сам. Біля нього якась заморена, дуже стомленя дівчина років 25. Та це ще не все у неї на руках таки добре пухкенький малюк. Ну звичайно як Аліса могла забути про таку деталь. Напевно ця дівчина дуже хоче вже нарешті вийти за нього заміж, що аж на ЙОГО розлучення прийшла. Не зважаючи на це все Аліса старалася залишатися спокійною. Вона тихенько сіла на вільний стілець і чекала самого засідання. Але стоп чому це вона повинна просто сидіти. Аліса підійшла до них і люб'язно привіталася:

-Привіт, вибачте що так безцеремоно лізу у вашу сімейну розмову. Але все-таки хочу сказати декілька слів: Вибач мене, Сергіє, що всі ці роки так поводилась з тобою. Ти кохав мене, а я... Але знай за все що  зробила не так, я вже натерпілася! А ти, дівчинко, якщо справді його кохаєш, зумій витримати всі перегороди і будь щаслива, і твоє дитя теж. Але ніколи, чуєш ніколи, не живи заради слів " немає іншого виходу" Шукай своє щастя або... ти вже його знайшла. Он сопе у тебе на руках! Все дякую, що вислухали. Було приємно з тобою познайомитися,- показала на дівчину Аліса.

-Мене Аня звати. І дякую вам, що його відпустили без скандалів і всього іншого,- тільки й встигла сказати дівчина.

...

Після розлучення Алісу затягнулася рутина. Робота, собака, друзі, різні курси... Вона навіть не встигала ловити себе на думці, що самотня. Але з іншого боку вона сама цього хотіла. Прокидатися вранці і одразу бігти на прогулянку з собакою, опісля мати 15 хвилин,щоб привести себе в порядок і йти на роботу, проводити там весь свій день і щовечора відвідувати різні  курси, а ще вечірня прогулянка з Джемом і ну як без цього сусіди яким не дає спокою скавульчання собаки. Сьогодні у Аліси зустріч з психологом. Тому вона швидко зібралася, взяла Джема і побігла до лікарні.

- Здраствуйте, можна?- запитала Аліса.

- О заходь, Аліско, я вже тебе хвилин 20 чекаю.

-Вибачте, але похід кудись з собакою це те ж саме що й з маленькою дитиною.  Все йому цікаво, то туди то суди, та й затрималися.

- Та нічого, який в вас милий песик. Це хто у вас?

- Хлопчик. Його Джем звуть. Знайомтеся.

-Рада вітати Джеме. В тебе таке солодке ім'я.

- Він просто в дитинстві був справжнім джемом. Це зараз вже виріс.

- А скільки йому?

- Вже сім місяців.

-Ого великий хлопчик! Аліса маю до вас серйозну розмову...

- Я вас слухаю.

-Мене здається що ви вже зовсім здорові. І не тільки фізично, а й психологічно.

Нам варто припинити наші заняття.

- Але за стільки часу я так звикла до вас. Можна я хоч інколи буду навідувались до вас.

- Я буду тільки рада...